Тим часом у місті , Еліс була на роботі разом з Логаном.

Він вирішив допомогти розносити замовлення.

- Гей ти чого такий задумливий сьогодні? - Запитала дівчина протираючи келих.

- Думаю про Ран, чому вона одна - відповів він стоячи поряд з дівчиною.

– Одна? В якому сенсі? - Здивувалася вона подивившись на засмученого хлопця.

- Вона зустрічається з кимось? - спитав вовк.

- Хм ... якщо так подумати - задумалася Елі - То Ран жодного разу не була у відносинах

- Ось тому й думаю, чому так?

- Як я знаю , в неї було багато чоловіків закохані, але кожного з них вона відшивала

- Зрозуміло

- Тільки ось ... одного з них досі не відшила - з легкою усмішкою промовила дівчина.

– Що? Кого? – здивовано спитав хлопець.

- Дена , він закоханий у неї ще з моменту коли вона прийшла до них на роботу

- Він її напарник?

- Так, той що позавчора до нас підбіг

- Зрозуміло...

- Вона і тебе скоро відшиє - сказала фея пішовши на кухню забрати замовлення.

- Це ми ще подивимось

Поки Еліс була зайнята роботою, Ран билася з гоблінами.

Бій із ними був жорстоким і напруженим. Ран, яка віртуозно володівши магією та зброєю, вступила в бій з ними.

Почавшись із взаємних ударів та блокувань, сутичка швидко перетворилася на жорстоку битву. Ран використовувала свою спритність та швидкість, щоб ухилятися від атак й одночасно завдавати точних ударів смертоносною зброєю.

Гобліни, у свою чергу встигли покликати підкріплення, також вони намагалися перевантажити Ран числом та використовувати свою силу в ближньому бою. Вони атакували з усіх боків, прагнучи позбавити Ран переваги у маневрі.

Незважаючи на чисельну перевагу гоблінів, Ран була невідступною і непохитною. Вона віртуозно ухилилася від атак, вражаючи гоблінів потужними та точними ударами. Її навички магії дозволяли їй створювати захисні поля та магічні атаки, які завдавали серйозної шкоди по них.

Битва тривала до того моменту, поки до дівчини на допомогу прибігли її друзі.

Ден дістав два кинджали і став перед дівчиною, закривши її від небезпеки.

- Стій ззаду - грізно сказав він міцно стискаючи кинджали.

- Чому ти сама пішла? - Запитала Кіра діставши невеликий магічний посох.

- Вибач, тепер я точно знаю де люди Логана - відповіла дівчина, тримаючи меч на поготові.

- Наступного разу чекай нас - сказав Альтер діставши лук і стріли.

- Добре, обіцяю, одного нам потрібно залишити живими - сказала Ран.

- Як скажеш принцесо - з легкою усмішкою промовив Ден.

І битва продовжилася, кожна сторона отримувала рани. Але врешті-решт, завдяки своїм умінням та рішучості вони змогли здобути перемогу. Ран була виснажена та поранена, але залишилася непереможною у цьому бою.

Інші також отримали рани але не серйозні.

Залишивши в живих головного, Альтер і Ден пішли звільняти полонених.

Ран та Кіра залишилися допитувати.

- Хто змусив вас це робити? - злісно запитала Ран.

– Я нічого не скажу тобі!

- От виродок - сказала Кіра і вдарила його по причинному місцю.

– Ааа! Ельфійська повія!

- Давай йому руку відріжемо – запропонувала Ран піднявши меч.

- Не будеш говорити хто тебе послав сюди, ми почнемо повільно різати твоє тіло - з усмішкою промовила Кіра.

- Пф не вірю

У цей момент Ран з усієї сили відрубала йому руку по лікоть.

Він почав несамовито кричати.

- Чортові ельфи! Ви ж казали що повільно робитимете це!

- Ой переплутала - з сарказмом відповіла Ран.

- Будеш продовжувати робити з себе дурня , тим буде гірше для твого тіла - відповіла Кіра.

Тим часом Ден та Альтер усіх звільнили та почали виводити полонених.

- Видно наші загралися - з усмішкою промовив Ден дивлячись на дівчину, вона вся була в крові, навіть кінчики її волосся були просякнуті кров'ю.

- Їм подобається допитувати, хоч вони це роблять трохи страшно - ніяково усміхнувшись відповів Альтер почухавши потилицю.

- Хах добре, що ми не на його місці

- Та так, навіть шкода його

Дівчата встигли зупинити кров.

Цього разу він покірно сидів, боячись щось заперечити.

– Ну? Хто тебе прислав сюди? - Запитала Ран - У кого була зброя?

- Король ... король ельфів ... - відповів він - Зброя була в нього ... він сам хотів убити того перевертня

- Королів ельфів багато , хто саме? - Запитала Кіра.

- Піарс ... Король світлого королівства ...

У Ран стислося серце від цих слів.

Вона знала що він не приємний ельф але щоб настільки бути мерзенним.

Її світ перекинувся, вона давно не принцеса Лаяна і боятися їй більше нема чого, але тривога охопила думки дівчини.

Ден побачивши що його напарниця хвилюється підійшов і ніжно поклав руку на спину, тим самим погладив по ній.

- Що дізнались? – спитав він.

- Поки тільки те, що ними маніпулював король світлих ельфів Піарс - відповіла Кіра.

- Він казав навіщо йому ці люди? - Запитала Ран міцно стиснувши меч.

- Тільки те, що хоче, щоб ми вбили головного... це правда - відповів переляканий гоблін.

- Я сподіваюся, ви нікого не з'їли? - Запитала Кіра з презирством дивлячись на цього гобліна.

- П...поки ні...

У цей момент у Ран запаморочилася голова і вона мало не впала, тримаючи лоб на плечі хлопця, вона важко зітхнула.

- Кіро , закінчуй з ним, нам пора в табір рани обробляти - сказав Ден лагідно тримаючи дівчину і гладячи по волоссю.

- Ти маєш рацію - погодилася дівчина та направила посох на гобліна.

Вбивши його, вони разом з людьми Логана дісталися табору.

До них одразу ж підійшли рятувальники та почали допомагати полоненим.

Ран була в себе, роздягнувшись до нижньої білизни вона почала протирати та обробляти порізи до яких дотягувалась.

До неї зайшов Ден, він мовчки забрав баночки з ліками, взявши з собою воду і бинт сів навпроти.

- Обертайся мила - без посмішки сказав він-Знімай майку, я не дивитимуся

- Добре

Обернувшись спиною до нього і знявши майку, вона відчувала збентеження.

Хлопець мовчки намочив вату спеціальною рідиною та почав протирати.

Від холодних ліків у дівчини по всьому тілу пішли мурашки.

Почувши тихий смішок, вона сказала:

- Спасибі за допомогу...

- Я радий, що з тобою нічого не трапилося... - сумно сказав Ден закінчуючи з ранами на спині.

- Я змусила хвилюватись? - Запитала дівчина не повертаючись.

- Знаєш ... я думав що можу втратити тебе - відповів хлопець підсунувшись ближче до спини Ран.

Він ніжно поклав свою долоню і повільно почав гладити по голій спині дівчини.

Щоразу, коли він чіпав сьогоднішні порізи на її тілі, йому хотілося плакати та кричати.

Він закінчивши перев'язку сказав:

- Ран ... ти для мене не просто напарник - з сумом в голосі промовив хлопець - Мені боляче коли ти ранишся і вступаєш в бій одна ...

- Ден ... - сказала дівчина повернувшись, вона тримала майку перекриваючи свої груди.

Розуміючи що він справді боїться втратити її, Ран підсіла до нього так що їхні коліна стикалися.

Дивлячись у його злякані та сумні очі , вона лагідно доторкнулася другою рукою до його щоки.

Цієї миті їхні погляди перетнулися, і в очах обох з'явилася іскра. Якийсь час вони просто дивилися один на одного, немов словами передавали теплоту та розуміння. Руки Дена були лагідними та обережними, коли він обробляв рани дівчини проявляючи турботу та ніжність.

Ельфійка розуміла його почуття, але ніяк не могла прийняти їх, їй важко даються стосунки.

Але чомусь , вона почувала себе комфортно поряд з ним.

Дивлячись на хлопця сумним поглядом дівчина сказала:

- Це моя робота ... ми кожен день отримуємо поранення, але від цього ми самі не міняємося ... пробач, я не вмію красиво говорити але знай що зі мною нічого поганого не трапиться

- Ран , я кохаю тебе - тихо сказав він узявши долоню дівчини в свою і ніжно поцілував кисть руки, потім перейшов до пальців.

- Зажди , що ти робиш? - зніяковіло запитала вона забравши руку.

- Ти мила коли хвилюєшся - сказав він усміхнувшись.

- Мені одягнутися потрібно...- засоромившись, сказала Ран.

- Я допоможу тобі

Хлопець підвівся і допоміг дівчині стати на підлогу, але вона мало не впала від сильного болю та втоми.

- Тримайся за мене – рішуче сказав хлопець піднявши ельфійку на руки й поніс до спального місця.

Перед тим як одягнути і укласти дівчину спати, він помив їй голову.

Вода була бордового кольору , від крові на її волоссі.

Давши їй чистий одяг, він сів поруч почавши допомагати одягатися.

Волосся дівчини стало вологим після того, як він їх витер.

- Я б сама впоралася, - сказала дівчина.

- Ти мало не впала після бою, тобі потрібен спокій - грізно відповів той застібаючи сорочку - Ти в нас дуже любиш робити по своєму , з цього дня я буду з тобою скрізь куди б ти не пішла

- Не треба я сама впораюся - грізно відповіла вона, дивлячись на хлопця.

- Не сперечайся зі мною - сказав він поставивши дві руки з боків біля дівчини і наблизившись до її обличчя - Я вдруге повторювати не збираюся

- Дене ... добре твоя взяла, не можу сперечатися зараз - погодилася вона трохи відвівши погляд в інший бік.

- Розумниця – сказав хлопець поцілувавши її в щоку.

- Мг

- Добре що рани не дуже глибокі, просто поспи - сказав Ден легко усміхнувшись погладив її по голові.

- Спасибі – відповіла вона стомлено усміхнувшись.