Минув день, вони якраз таки надвечір дісталися табору розвідників.

Кіра як головний розвідник спілкувалася з ними, розповідаючи та обговорюючи подальший шлях.

Ран з кількома ельфами говорила про можливі місця, де люди принца повинні бути.

Ден та Альтер були зайняті допомагаючи всім зі спорядженнями та іншими речами.

Настала ніч всі сиділи біля багаття, говорячи про щось.

Ран вирішила трохи пройтися, за нею слідом пішов Ден.

Ідучи поряд з дівчиною, він почував себе щасливим.

- Як думаєш, ми встигнемо до фестивалю? - Запитав хлопець ідучи поряд з подругою.

- Подивимося як пройдуть пошуки – відповіла дівчина знявши маску, кілька пасм лягли їй на щоку – Мені йде без маски?

- Ти прекрасна - сказав ельф зупинившись, взявши ельфійку за руку просто розглядав її обличчя.

- Дякую - відповіла вона нерозуміючи дивлячись на хлопця.

- Ран ... - закоханий хлопець підійшов ближче до неї, ніжно поклавши руку на талію притягнув до себе.

- Д..Ден ... - розгублено сказала вона. - Що ти робиш? Я просто спитала

- Мене весь час тягне до тебе - сказав він поклавши долоню дівчині на щоку і ласкаво погладжуючи. - Я нічого не можу з собою вдіяти

- Нам краще припинити це ... ми на роботі - спокійно відповіла Ран взявши його руку в свою - Ти мій друг і напарник, пробач

- Як завжди робота в голові хах - з усмішкою сказав хлопець не відпускаючи ельфійку - Ти коли-небудь думала лише про мене?

-Ден, ми на завданні, це не правильно

- І що? Я все одно кохаю тебе – сказав він і поцілував дівчину в губи.

Як не дивно, але Ран відповіла на поцілунок, Руки дівчини та хлопця ніжно обвили один одного, немов вони намагалися утримати цей магічний момент назавжди. Їхні губи з'єдналися в гарячому поцілунку, вони почали чути, як їхні серця починають битися сильніше. Кожне зітхання, кожен дотик і тремтіння в їхніх тілах говорили про бажання та пристрасть , яку вони почали відчувати один до одного.

- Ран...- пошепки сказав він знову продовживши поцілунок.

Поцілунок ставав все більш глибоким та насиченим.

Хлопець притиснув дівчину до дерева, продовжуючи цілувати.

Його сильні руки міцно тримали талію дівчини

Повітря наповнилося електрикою, а вони почали втрачати себе в цій бурхливій вихровій пристрасті. Їхні губи та язики танцювали у досконалому ритмі, і вони на ці хвилини забули про світ навколо себе. Все, що їм важливо зараз, це те, що вони одні.

Через кілька хвилин вони нарешті зупинилися, важке дихання зводило з розуму, їм хотілося більшого.

Але дівчина вирішила припинити це та відійшла від дерева та хлопця.

- Вибач, це було приємно, але ... - Ельфійка почала плутатися в словах, її обличчя було червоним від збентеження, прикривши його руками вона тихо сказала - Що я говорю...

- Видно тобі сподобалося - з хитрою усмішкою промовив ельф обколотившись об дерево і схрестивши руки на грудях.

- Ден,  я тебе зараз вдарю...- прошипіла вона - Гаразд, вистачить, пішли пройдемося БЕЗ ПОЦІЛУНКІВ - уточнила дівчина пішовши вперед.

- Як скажеш моя пані - з усмішкою промовив він ідучи за нею.

- Не називай мене так – сказала ельфійка.

- Добре кохана

- Агрх

Після цього вони пройшли ще трохи і натрапили на дивне місце, було темно лише деякі ділянки були видні під місячним світлом, було таке відчуття, що тут трапилася бійка, поламані дерева та багато розкиданої тканини.

Також там були ледь видно сліди лап та взуття, на деяких кущах були шматки шерсті.

- Ох ... потрібно інших покликати - сказала Ран підійшовши до одного з дерев - Нехай ліхтарі візьмуть, потрібно хоч частково оглянути територію

- Добре зараз приведу – відповів той і швидко побіг до табору.

За кілька хвилин на місці була розвідувальна група.

До дівчини підійшла Кіра.

- Ви просто щось, тільки відійшли і все цікаве знайшли – з усмішкою сказала вона.

- Так вже вийшло - відповіла дівчина, взявши шмат шерсті в руку.

- Як думаєте, вони далеко пішли? - Запитав Альтер підійшовши.

- Дивлячись по цим слідам вони йшли туди де починається водоспад, ну як йшли , їх гнали звідси - сказав один з розвідників.

Чоловік років тридцяти, високий, шоколадного кольору волосся та чорні очі, губи середні м'які, ніс невеликий, сам він із роду вампірів.

Одягнений у все чорне та екіпірований з ніг до голови.

– Цікаво навіщо? - Запитала Ран.

- За водоспадом має бути печера, - сказав Ден підійшовши до Ран.

- Гадаєш? Ми з Кірою тоді перевіряли водоспад але нічого так і не знайшли – сказала ельфійка, подивившись на хлопця, згадавши недавній поцілунок вона повернула голову в інший бік.

- Хм - хитро хмикнув він - Все одно треба перевірити, гобліни чи дикуни могли спокійно зробити там притулок

- Гаразд, але що будемо робити якщо ми так нікого і не знайдемо? - Запитала Ран.

- Тоді нам самим доведеться його відвезти до королівства – відповіла Кіра.

- Дивно все це виглядає... - сказала ельфійка.

- Чому? – спитав Альтер.

- В одному місці все зруйновано, дивно те, що в інших місцях все нормально ніби і бійки не було...

- Швидше за все, тут почався бій, а той король встиг втекти - сказав Ден, забравши шерсть з рук дівчини.

- Він так і говорив - підтвердила вона - нікуди не викидай це, воно може допомогти нам у розслідуванні

- Як скажеш - з усмішкою сказав він.

Після цього вони повернулися на місце табору.

Усі були у наметах.

Ран швидко заснула, ближче до ранку їй стало спекотно.

Розплющивши очі вона повернулася на спину й побачила що біля неї спить Ден.

Підвівшись дівчина взяла подушку та вдарила нею по голові хлопця.

Ден різко підскочив та не міг зрозуміти, що сталося.

- З намету вийди - роздратовано сказала вона тримаючи подушку.

Зранку Ран виглядала досить смішно, розпатлане волосся стирчало у різні боки, ледве відкриті очі.

Шлейка з майки була спущена.

- Ран , ти чого? - сонно спитав той і ліг дівчині на ноги.

- Я тебе зараз викину

- Не злись мила моя

Хлопець різко встав та одним рухом поклав дівчину на землю.

- Ти що твориш?! - мало не кричачи запитала Ран, намагаючись зрозуміти що відбувається.

- Мені подобається коли ти поряд - відповів він та поцілував дівчину в губи грубим і водночас пристрасним поцілунком.

Але цього разу вона відкинула його від себе, вставши на ноги дівчина взяла його за вухо і вивела з намету.

- Спати йди до себе - відповіла Ран, зайшовши назад і почавши переодягатися.

- Не ображайся Ран

- Йди вже - відповіла вона виглянувши з намету.

- Слухаюсь моя королево

Хлопець пішов до себе , а дівчина зайшла в намет.

Одягнувшись у форму , спокійно вийшла надвір, розвідники якраз почали прокидатися.

- Доброго ранку пані Ран - з усмішкою промовив Римус підійшовши до дівчини.

Римус, вампір, сіре волосся трохи підстрижене , червоні очі та густі брови, овальне обличчя з яскраво вираженими вилицями, середні губи та гострі ікла.

Одягнений у все чорне, як всі розвідники.

- І тобі доброго ранку - з усмішкою відповіла вона.

- Хочете знову тим місцем пройтися?

- Так, треба розглянути те місце нормально, вчора ледве видно було

- Я піду з вами, частина наших ще спить

- Добре пішли

- Вам іде бути без маски, - сказав він, посміхаючись.

- Мене тут крім вас ніхто не бачить, можу і не ховати обличчя

- Радий, що ви довіряєте нам

Після цих недовгих розмов вони пішли в ліс, дійшовши до потрібного місця, хлопець і дівчина почали оглядати його.

При дні видно, що велику територію лісу було знищено.

Ран знайшла кілька слідів, що ведуть від цього місця.

- Римусе, я піду перевірю що є далі, будь ласка скажи Кірі що я знайшла сліди і пішла по них

- Добре, будьте обережні

- Постараюсь

Ідучи далі вона знаходила безліч різних речей, таких як взуття, шматки порваного одягу та багато шерсті тварин.

Почувши дзюрчання води дівчина зрозуміла, що майже дійшла до водоспаду.

Почувши чийсь голос вона швидко залізла на дерево і сховалась у листі.

Через дерево вона підібралася ближче до звуку.

Біля води сиділи гобліни, обговорюючи щось.

- Ті солдатики спритніші ніж я думав - сказав їх ватажок, жирний і високий гоблін.

- Даа, шкода не встигли дістатися до їхнього головного

- Пане Теру, що ми все ж таки робитимемо з іншими? - Запитав їх підопічний - Я і Герд хочемо їх з'їсти

- Ще рано - відповів Теру - Поки король не дозволить ми нічого не зробимо

- Вже декілька днів пройшло , ми нормальної їжі хочемо - сказав Герд.

- Я сказав чекати

Дівчина була в повному здивуванні та страху.

Людей Логана хочуть з'їсти , вона не могла допустити, щоб з'явилися нові жертви.

Одягнувши маску і поправивши рукавички, вона тихо зістрибнула з дерева на землю.

Дочекавшись того моменту, коли вони пішли у своє лігво, вона тихо пішли за ними.

Зайшовши туди дівчина відчула нестерпний запах мертвих тіл , зумівши зупинити блювотний рефлекс вона тихо дістала свій меч та різким стрибком від землі та стіни стрибнула прямо на одного з них, тим самим відрубавши йому голову.

Інші троє гоблінів дивилися в повному шоці та страху на це.

- Хто ти?! - крикнув Теру діставши великий молот.

- Ваша смерть - відповіла дівчина, тримаючи в руці закривавлений меч.