Безсмертні
Звичайний ранок, сон звичайний, Звичайний дім, звичайна мережа. Усіх поглинув сум звичайний, Ця вічна нескінченная нудьга. Ми всі є в'язнями бездонної печалі, Що є жорстоким нашим глядачем. Вона зібрала до купи всі деталі І темрява змінилась відчаєм. Немає світла більше в світі, Дійшли до цього ми самі... Колір яскравий в самоцвіті Змінивсь і втратив свою міць. Безмежний сум, печаль безмежна, Безмежний відчай, безмежная нудьга. Усіх згубила доля ця безмежна, Звичайний вчинок не сповнений добра. Ви постривайте, але ж надія Дарує світло, сповнює тепла. Не може перетворитись ця подія В трагедію, складену з суму та зла. Ще є можливість все змінити, Прокласти шлях до майбуття, Нудьгу та відчай замінити На душу сповнену життям. Чудесний ранок, день чудесний, Чудесний дім, чудесна мить. Ти теж будеш завжди чудесним, Як зхочеш все в собі змінить.
28.10.2018
3
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Joseph Slowly
Можеш написати будь ласка які, я щось не можу зрозуміти😅
Відповісти
28.10.2018, 08:57
Подобається
Joseph Slowly
Це я так і задумав(і це ж здається називають не паразитами а якось типу повторів)
Відповісти
28.10.2018, 09:01
Подобається
Joseph Slowly
А, щось слово забув 😅 Дякую))
Відповісти
28.10.2018, 09:04
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11432
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1408