Коридором
Я проти дзеркала великого в кімнаті,
Стою і місяць світить повний у вікно,
Знайшов іще одне, у рамі кострубатій,
Що на горищі позабуте вже давно.
Рука моя взялася швидко малювати,
Потрібних слів тече зсередини потік,
В сріблястім сяйві ріжуть стіну тінню грати,
Я між дзеркал завмер і втратив часу лік.
І тягне душу нескінченним коридором,
У вирій Всесвіту чужого для людей,
Росте в мені передчуття – вже скоро, скоро,
Бажаний прийде ритуалу апогей!
Та несподівано морозом пробирає,
Що надто вабило – тепер несе біду,
Надія вся моя – проміння сонця раннє,
Інакше згину і назад не попаду!
Щосили мчу в свій світ і рву незримі пута,
Крізь стрій старих і кострубатих чорних рам.
Удар! Горище…Розпачу гірка отрута...
Мій світ сумний без мене залишився там.
2023-09-02 17:36:47
1
2