Таємна повість у пітьмі

Вер Веріґо

Таємна повість у пітьмі, Яскравий місяць угорі, З вікна дивитися униз - Це так цікаво, подивись! Там люди бігають, кричать, І щось говорять про печать, І кожен хоче розказать, Й проблеми свої рахувать. Один боїться, бо малий, Другий не хоче, бо старий, У третього зламали тин, А от четвертий - блудний син. І ось подивишся униз, Ти розумієш, що твій спис Нікого більше не спасе, Життя святого не верне. Таємна повість у пітьмі, Яскравий місяць угорі, З вікна дивитися униз Не варто, хлопче, не дивись!

2018-02-21 15:14:28

9

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Олександр Гусейнов

Мені сподобалось)

Відповісти

2018-02-21 16:50:37

1

Вер Веріґо

Дякую

Відповісти

2018-02-21 16:58:09

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4042

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11543