Вірші
Бранденбурзька неділя
Бранденбурзька неділя.
От так вийдеш на
вулицю —
І все зачинено.
Так, як і серце
намертво.
Заржавілий, наче весь
час
Під дощем замок,
Мені неймовірно чітко
Нагадує Вас.
Марні спроби відшукати
Ключок, лиш будують
ґрати.
Ґрати між мною та
Вами,
Між вельми схожими
світами.
Бранденбурзька неділя.
Здається, ворота
будували для нас,
Але так невміло.
Колись все ж
станцюємо вальс.
Я бачу вночі небо
безкрає.
Буває, що дивлюсь,
коли вже світає.
Дивлюсь і
Бранденбурзьку
Неділю стрічаю.
А хотіла би стрітити Вас.
Подивитися і робити
вигляд, що зла
А в душі молитися:
"Залишись…"
Не хочу, би кожну ніч ми
снивсь.
Преподобнішого нема на світі.
0
0
188
Дорога за цигарками
Вроцлав. Не пам'ятаю яке грудня.
Йду на роботу купити цигарки,
Сині вінстони.
Мене трохи вбило, не знаю.
Щось шкребе на душі.
Це вона приходить уві сні?
Чи може ти?
Нарцис. Росте собі поволі.
Мала таких досталь
Вдома. Але Нарцис - не мій дім.
О, бачу знову смс.
І так, це знову ти,
Нарцис.
Лютий, не пам'ятаю яке.
Ти гарно поїв. Але, готуючи,
Обпік мої ноги.
Подивись, їх поцілували рози.
Нарцис. Знову обійняв
Й пішов. Знов.
Наче й не знав.
0
0
152
До тебе
І коли я писала про Каркінос, про біль в моїй голові, я писала про біль, що причинив мені ти.
Коли я писала про воду, молекули та частки, я подавала тобі знаки, знаки від Лади.
Коли я сиділа й кожерущила, відганяючи побивання, я лиш хотіла відчути тепле ляння від твоєї руки.
Але преподобний Пекун, перетворившись на дерево, впав. Аби ж божественний син тільки знав.
Зри мій милий, люби.
0
0
170
Червонно
Безмежно вмираю за Вами,
Шановний Доріане.
Між нами прірва в 30 хвилин.
Я ніколи не мала з Вами світлин.
Я ніколи Вас не цілувала.
Але точно бачу, як я світлява,
Зрання після запашної кави.
(Хоч Ви й не п'єте її)
Дивлячись в кришталеві очі,
Пірнаю в світ Ваш охоче.
Й обпікаючи руки ніжнотонні,
Як маленькії півонії,
Торкаюсь Вас, зеленоокого,
Високого.
Безмежно вмираю за Вами,
Шановний Доріане.
Хоч червонно вбити хочу.
Забити, закопати десь у ліску.
Але знаєте, люблений мій,
Ви — як той облудний змій
В Едемськім саду.
Та не бійтеся, я нічого не надкушу.
Я так і не почула тих мотивів,
Що грали по зимнім обіді.
Бо дивилася на безмірну красу
Й пускала кревню сльозу.
0
0
171
Мова кохання
Даруй мені вірші, пісні, свій час.
Фотографуй мене, хоч і через раз.
Цілуй, дивись, наче й не знав.
Кохай так, як в житті не кохав.
0
0
160
А чи кохаю я?
І скрізь час, скрізь міста й роки,
Я все ще тебе кохаю, любий мій.
І не важливо скільки чекатиму я,
Не важливо скільки разів прийде й піде весна.
А я чекатиму, відкривши всю душу
Й ні на мить ті думи не лишу.
Вбивай, проганяй, зраджуй та смійся,
Цілуючи дівчину вкотре. Ти лишень залишся
Цілуй і дивись, роблячи постріл.
Від цього, Дияволе мій, не боляче зовсім.
Не болить, не пече,
Цей трУнок танцює по венах, здіймаючи мене до неба.
А я здіймусь, здіймусь впаду та розіб'юся,
Але за допомогою свого кохання зцілюся.
А я кохаю. А чи кохаю я?
Чи це не просто залежність моя?
Файки, хенді, книжки й ти —
Складно від цієї любові втекти
1
0
156
Звернення до Доріана
О, шановний Доріан,
Ви — світ моїх очей.
Були.
Мої листи йдуть,
Пливуть в один кінець.
На жаль.
Чи на щастя,
Не знаю як, але
Пройшло.
Лозою вкрило,
Шипами обвело.
Так, боліло.
О, шановний Доріан,
Ви — неначе той Пекун.
Пройшло.
Тепер Ви —
Просто пекунасний.
Поболіло.
Й вишкрібло.
1
0
96
