_

Yujen barbossa _-

(18+)
Ми на грані розуміння... Проходить історія покоління... Туманить фобія спасіння... Обламуючи білі крила... Назавжди прикуті до хреста... Прив'язуючись до дуба ланцюгами ... Той солод манить грішну душу... Пройшовши через тисячі костей... Де смерть більш не запрошує гостей... На колінах вічність і в сльозах.. Вінок терновий у руках... Втекти від себе не має змоги... Згорілі всі прямі дороги... Піднятись вже не має змоги... То холод ніби- та зігріє... Та жар який на вустах німіє.... А вітер ніби щей леліє.. Під дубом тим та в ланцюгах Душа горить! В очах лиш страх... Крилатий дим .. червоні сльози! І кості на прямій дорозі!!!

2021-02-08 18:28:37

2

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Yujen barbossa _-

можливо ще десь, якщо можна скажіть

Відповісти

2021-09-06 11:08:06

Подобається

Yujen barbossa _-

дякую 😊

Відповісти

2021-09-06 12:54:35

Подобається

Yujen barbossa _-

вже ❤️

Відповісти

2021-09-06 21:08:04

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12639

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4945