_

Yujen barbossa _-

(18+)
Ми на грані розуміння... Проходить історія покоління... Туманить фобія спасіння... Обламуючи білі крила... Назавжди прикуті до хреста... Прив'язуючись до дуба ланцюгами ... Той солод манить грішну душу... Пройшовши через тисячі костей... Де смерть більш не запрошує гостей... На колінах вічність і в сльозах.. Вінок терновий у руках... Втекти від себе не має змоги... Згорілі всі прямі дороги... Піднятись вже не має змоги... То холод ніби- та зігріє... Та жар який на вустах німіє.... А вітер ніби щей леліє.. Під дубом тим та в ланцюгах Душа горить! В очах лиш страх... Крилатий дим .. червоні сльози! І кості на прямій дорозі!!!

2021-02-08 18:28:37

2

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Yujen barbossa _-

можливо ще десь, якщо можна скажіть

Відповісти

2021-09-06 11:08:06

Подобається

Yujen barbossa _-

дякую 😊

Відповісти

2021-09-06 12:54:35

Подобається

Yujen barbossa _-

вже ❤️

Відповісти

2021-09-06 21:08:04

Подобається

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3268

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4764