П'єдестал
О, це відчуття,
Воскресіння віри,
Що знову можу вільно
Блиском сонячного врання
Праменіти.
Чи можна забути
Той ніжний трепіт
Крильцят, що ніде діти,
Що тремтять та б'ються,
Без старань серце
Вгомоніти.
Я поглину нутром-океаном
Болючі зверхні тіні,
Що скалками гострими
Картали серце невинне,
Поглину із залпом
Темні надії,
Визволю світло
Із недрів вулкана,
Вкрию всей старий попіл,
Най проллється магма!
Що відбувається?
Воскресла та віра,
Яку ростила в душі
і з ней помирала.
Тепер серце б'ється
Та й бушує нірвана.
І в симфонійній агонії
Веде мне віра до п'єдестала.
©Соломія Стець
2020-10-07 20:17:52
11
0