П'ятнадцять метрів
Nadine Tikhonovitch
Зимова ніч, і небосхил зелений, Душа тремтить, і тане сніг... Сьогодні день, скажи, скажений? Невже ми досі уві сні? Три роки... Ще і досі осінь? Я знов блукаю у пітьмі, Тебе знайти ж бо я не в змозі — П'ятнадцять метрів до землі. Між нами хвилі, навіть зорі, Між нами синє забуття... Я за тобою кинусь в море — Між нами вічність та життя... Я знаю, є кохання справжнє — Його притулок між світами, Ми далекі?.. Ні... Та майже Зрослися сльози із літами... То тихий сон, зелена вічність — І вірш між пальців завмира... Я знаю, ти чекаєш, ніжність, І засинаю близь вікна... П'ятнадцять метрів — шлях до тебе... І птах поранений зі скелі — В житті такому є потреба? П'ятнадцять метрів над землею...
2021-01-31 23:19:40
37
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Кэти
причём в прямом и переносном смысле😅 ну, если исходить из содержания...🙄
Відповісти
2021-02-08 14:11:34
1
Твоя Відьма
😭
Відповісти
2021-03-20 19:08:22
Подобається
02katy18
🖤🕯️
Відповісти
2021-10-15 19:58:15
Подобається
Інші вірші поета
Згадка про тебе Поранений звір Кохай мене, будь ласка... Світ збожеволів
Інші поети
Ella Verrremi
@verrremi
Sallma890
@Sallma890
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12931
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13482