Ні расизму
Хтось мені, іще малому,
дивну річ чомусь сказав:
"Все змінилося навколо.
Новий час уже настав".
Я ж тоді був ще наївним.
Світ, мов казку, уявляв.
В тому світі усі щирі.
Усмішку від всіх чекав.
Тепер виріс. І шкодую.
Вже не бачу я казок.
І у щирість теж не вірю.
Серце зшите з мотузок.
Новий світ – то щира правда.
Та не кращим став, повір.
Досі більшість наче стадо.
Все беруть на себе гріх.
Колір шкіри –перепона.
Темношкірість – то клеймо.
І хай плаче там ікона.
Та расистам все одно.
Чом не байдуже на расу?
То ж теж люди, як і всі.
Чому цураєтесь, ви – маси?
Темношкірі не раби!
Досить вже цього свавілля.
Повітрям ж дихаєм одним.
Це дикунське божевілля.
Ми ж, бо білі, не боги.
Звідки у вас це лицемірство?
Звідки взяли ви пиху?
Чому ви множите насильство?
Коли втамуєте жагу?
Нема різниці у відтінках.
Чорний, білий, все одно.
Головне, щоб на картинках
було єднальне полотно.
Ми усі діти природи,
а дітей не виділяють.
Їй байдужа ваша порода.
Які є, такі приймає.
Тож кидайте цю хворобу.
Ми такі, які ми є.
Ну і що, якщо він чорний.
В нього серце теж живе.
04.08.2020
5
2