NATURA
Наян Коваль
Бродить дівка між світами, без ознаки доброти. Прихистку вона шукає, щоб побуть на самоті. Катували її бідну. Торгували як рабом. А та вірила наївно, що не стане жебраком. У тортурах загиналась. Все що мала – роздала. А тепер кричить крізь сльози, бо зосталася одна. Була треба, коли мала, а сьогодні вже тягар. Не потрібна та дівчина, що проґавила свій скарб. Буде далі як повія, що лишилось – відберуть. Стане молода причина, в божевільню заженуть. Не розсудливо вчинила, коли серце віддала тій тварюці, що із пекла. Хоч називала те – дитям.
2020-08-05 11:38:37
4
0
Інші вірші поета
Орел А чому недобрим людям?... ХХI Ні расизму
Інші поети
Natasha T Chirume
@_natashatchirume
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3908
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12830