Гей, люди, схаменіться...
Наян Коваль
Гей, люди, схаменіться. Скільки ще крові пролито має бути? Скільки ще воїнів має полягти? Невже ціною політики є сльози, які на щоках у матері й сестри? Коли нарешті розум протрезвіє і зрозуміє, що то не щастя шлях? То вічно страх, голод і відчай в людських очах. То вічно трупи в полі і посмертні листи. То вічні гнів і помста, що народжені в пітьмі.
2020-09-15 19:34:26
4
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Наян Коваль
@Boanerge дякую за підтримку))
Відповісти
2020-09-15 20:06:53
1
Наян Коваль
@Boanerge не просто я, а сам чорт для всіх неправильних)
Відповісти
2020-09-15 20:07:53
1
Наян Коваль
@Boanerge Героям Слава!
Відповісти
2020-09-15 20:09:19
1
Інші вірші поета
Ми втратили патріотизм... Свій шлях ХХI Глибока ніч
Інші поети
PinkLilyBlossom
@PinkLilyBlossom
bandagemaniac
@bandagemaniac
ЕЛЕНА
@Elastar
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14259
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395