ХХI
Сучасний світ без краплі співчуття. Сучасний світ без шматка прощення. З холодним серцем, як в Арктиці ріка. З душами, що з льоду. Немає в них натхнення. На краще й на спасіння ти не мрій. Тут свої стали вже чужими. І у всіх деталях злих подій ангелам повідривали крила. В котлах пекельних світло обгорає. До раю брама на замок закрита. На хибну путь і пастора збиває та чорна тінь, що над ним нависла. Бліді й сірі барви сьогодення. Усі – актори чорно-білого кіно. Для всіх звичайним стало повсякдення. Тут ходять лиш у діловому пальто. Справжнього тебе цінують одиниці. Фальшива маріонетка краща для царів. Хто сильно вольний гнитиме в темниці, і за кращий харч будуть сухарі. Світ змінився, люди вже не справжні. Усе тут схоже на страшенний сон. Крокують по землі лише пани поважні, і кожен жадає захопити трон.
2020-08-05 11:40:11
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Наян Коваль
@Boanerge дякую
Відповісти
2020-08-06 06:52:36
Подобається
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3265
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4762