Три дні навчання минули непомітно. Нудні лекції, матеріали з конспектів, додаткова література, клопоти у гуртожитку, практика. Четверо давніх друзів навіть не знали, де знайти час для того, щоб з’єднатися один з одним по Скайпу чи навіть по телефону.
Четвер – день для практичних завдань в училищі Ксені. Вона повільно спускалася довжелезними сходами, що вели до спеціального приміщення. До дівчини підбігла сусідка по кімнаті - Яна. Вона була така бадьора і щаслива, (нарешті Людмилу Станіславівну замінить новий викладач), що Оксану аж нудило від такої радості.
- Людмила Станіславівна була справедлива, а тепер, коли їй прийшов час іти на пенсію, місце займе хтось інший, і можливо несправедливий, нетерплячий і такий, що любить пореготати із неправильно виконаних дій,  несмачних страв, жахливої презентації і неправильно названих заморських продуктів…
- Ти чого така … еммм… похнюплена? – вже при самому вході у кабінет, де зазвичай проходила практика із приготування різноманітних страв, запитала Яна.
- Не знаю! – Оксана напружено положила тоненькі пальці на клямку дверей і зробила глибокий вдих.
Двері легенько відчинилися. Крізь щілину можна було побачити велику кімнату, де на невеликих дистанціях і рядами стояли газові плити, холодильники, столи, шафи із приборами, безліччю тарілок різних форм, каструлі, петельні, біля широчезного вікна була шафа із склянками, бокалами для шампанського, білого і червоного вина. Де-не-де вже стояли студенти і ламали голови над тим, що цього разу вони готуватимуть. Між холодильником для молочних продуктів і величезним ящиком із фруктами стояла постать нової викладачки, поверненої спиною до вхідних дверей.
Яна зацікавлено примружила очі, а Оксена злякано втупилася у спину за декілька метрів від неї. Жінка повернулася, і Оксана раптово зойкнула. Всі, в тому числі і Яна із викладачкою, запитально і здивовано глянули на Ксеню. Ту аж перекосило.
- Д-д-добрий д-д-день… - приглушено вичавила із вуст Оксана. – В-в-вибачте за … за запізнення.
- Здраствуйте, дівчата. Та нічого… до заняття залишилось десять хвилин, - спокійним і лелійним голосом пронесла викладачка. – Мене звати Аліса Володимирівна Адреські. Я ваш новий викладач. Сьогодні я проведу вам практичне завдання. Щодо того, що будемо сьогодні готувати – дізнаєтесь пізніше, нехай прийде решта практикантів.
Ксеня наче загіпнотизована дивилася на Алісу Володимирівну. Та була така спокійна і почувалася як риба у воді – ніби проведення практик для неї звичне діло. Викладачка повільно проходилася між учнями і запитувала їхню думку про приготування крабів, телятини, екзотичних десертів.
Через п'ятнадцять хвилин у залі було приблизно тридцяти осіб. Всі шепотілися, озиралися, придивлялися до новопривезених мірних стаканів і нової викладачки.
- Гм, гм! – почулося у кімнаті. – Сьогодні ми будемо вивчати всі особливості та тонкощі приготування такого десерту як … «Лимонне суфле». Усі потрібні вам інгредієнти ви можете побачити на паперах, які вам роздасть за хвилину мій помічник Захар, а знайти - у холодильниках напроти вас, ящиках – зліва від вас і полицях – позаду вас. Прошу використовувати прибори із акуратністю. Можете приступати до роботи. До кожного з вас я підійду, підкажу і покажу, як все має бути. Якщо у когось алергія на хоч один із інгредієнтів підійдіть або покличте мене. Якщо ви не проходили теоретичний курс по цьому французькому десерту через певні поважні причини прошу підійти до мене. І пам’ятайте: мене не обдурити. Я зможу перевірити інформацію щодо того, чи були ви на курсі чи ні, є  у вас алергія чи ні.  Не гайте свого дорогоцінного часу. Починайте!
Всі студенти почали блукати по кімнаті у пошуках продуктів. Дехто просто скрививши лице стояв як укопаний і намагався пригадати послідовність дій, рецепт, які винятки. Оксана підняла брову і почала бурмотіти під ніс:
- Так, що тут у нас… Молоко, яйця курячі, цукор, лимонна цедра, кукурудзяний крохмаль… м-м-мг, так… Мені потрібний стіл…
Насправді Ксеня тільки й чекала моменту аби зиркнути на Алісу Адреські. Як вона може бути так близько біля неї? Як вона опинилася у саме цьому училищі?
Запитань було наскільки багато, що Ксеня заплуталась думками і провалила практику. Її суфле не вдалося. Повний провал!
Увечері Оксана довчила конспект і збиралася уже читати книжку, яку взяла у найближчій книгарні, як тут же перед очима з’явився образ Аліси Адреські.
Дівчина з неймовірною швидкістю включила ноутбук і підключилася до Інтернету. У мережі Skуpe не було ні Павла, ні Наталії, ні Артема. Вона поспішно схопила телефон і набрала номер Паші.
- Алло, Ксеню? Алло… - почувся голос у слухавці.
- Привітик! – невпевненим голосом мовила Оксана. – Тут, коротше кажучи, розмова не по телефону. Набереш Нату і скажеш їй зустрітися на Хрещатику у неділю. Бажано бути опівдні. І нехай хтось із вас візьме із собою ноутбук, щоб зв’язатися з Артемом.
- Е-е-е… Ну добре. А що … щось трапилось? – певно не все відразу зрозумів хлопець.
- Якби моя воля, то б зустрілися раніше, але у мене і у тебе завтра пари, у Наталі теж, а ще у неї справи в місті на суботу. Вона в понеділок казала. Щодо Артема, то навіть уявлення не маю, - проторохтіла Оксена. – Може я зможу з ним зв’язатися. Але я невпевнена що він з нами трьома захоче спілкуватися, ще й про те… про … Ми ж з ним ніби посварилися. Скажеш його сестрі, щоб переконала Артема поговорити. Це приховувати довго від вас не можна. Я розірвуся з середини. Так до зустрічі? Не забудь здзвонитися з ними. У мене невідкладні справи. Бувай. Дякую.
Оксана закрила обличчя тремтячими руками. А може не треба було їх трьох втягувати у цю жахливу справу?
Двері у кімнату з жахливим рипінням відчинилися. Зайшла зла Яна.
- Бабуїнова лапа! – крізь зуби процідила вона.
- Що!? – не встигла отямитися від розмови з Павлом Оксана.
Двері з гучним ляском зачинилися.
- Ти ще у мене можеш таке запитувати? НЕ СОРОМНО? Увесь перший курс гуде. І другий. І ТРЕТІЙ. А ти не знаєш? Не можу повірити… як так можна було вчинити зі мною? Я ЇЙ ЩОСЬ ПОГАНЕ ЗРОБИЛА?  - верещала Яна, тим часом як Ксеня перелякано витріщилась на неї. Іноді так погано мати сусідку, в якої не всі в дома, чи нерви у якої менші за клітинку у зошиті, або голос, наче у мікрофона нереальної гучності.
- Годі репетувати! – закрила вуха долонями Оксена.
Яна щось нерозбірливо пробурмотіла і недовірливим поглядом глипнула на сусідку.
- Хочеш я тобі все розповім? – улесливим голосом повела дівчина.
- Давай, - Ксеня стебнула плечима.
- Так от. Іду я по коридорі, зупинилась. Просто на телефон прийшла якась SMS-ка. . . І тут до мене підбігає зграйка студентів і Ярина Федорівна. Я миттю озирнулась. У вухах аж гуділо від гучних важких кроків і голосів. Підлітає до мене та стара карга і як схопила мене за волосся! – Яна гучно зашморгала, з очей покотилися сльози. – Я така запитую за що, а вона мене почала сунути до свого кабінету. І поки вона мене волокла, то щось бурмотіла типу : «Я тобі нагадаю, як треба поводитися із старшими. Якщо до тебе раніше я ставилася нормально, то зараз буде все навпаки!». – дівчина закрила рукою рота. – А я ж нічого не робила! Нічогісінько! І що далі буде?! Хто мене так підставив?  - питальний погляд Яни ліг на Оксену.
- Ем-м-м. А що там таке … за що?  - Ксеня одним вухом слухала однокурсницю, а другим музику в навушнику.
- Виявляється я вдерлася до її кабінету, розтоптала її окуляри, вставну щелепу кинула до її улюбленця Йоголая. Ну до того краба. А ще це все зафіксувала чиясь камера. Уявляєш?! І всі докази показують на мене. Бо у мене є теніска з написом на спині «Amsterdam@2016». А така є й у тебе. – Яна, примруживши очі, пилила Оксану поглядом. – А знаєш, що найдивніше: у кого не спитай – усі про цей інцидент знають, а ти - ні. Робиш вигляд байдужості, ніби ти не розумієш про що йдеться мова, - чим далі, тим слова дівчини були гострішими. – Я казала, що така теніска є не тільки у мене, а й у тебе, але ніхто не захотів мене вислуховувати. Ніхто.
- Я… я … Я справді не знаю… тобто, не знала про цей випадок. Я цього не робила б ! Нізащо! І не підставляла тебе. Ні, я б не змогла. – Оксана бігала очима по кімнаті, шукаючи доказів її непричетності, але це було марно. Голова геть не працювала.
- Я це просто так не залишу. Знай! Я переїду із цієї чортової кімнати! І ВСЕ!!! Я не можу тобі довіряти. НЕ МОЖУ! Завтра зранку мене вже тут не буде. І моїх речей. Та напевно і ночуватиму деінде. Але не тут. – Яну було не впізнати. Її ніби хтось підмовив на цей скандал. Очі її були люті, повні ненависті.
  Зігнувшись калачиком Ксеня не покидала спроби очистити розум і заснути. Скільки усього припало на цей день…
  Щось не давало дівчині спокою. Усі сьогоднішні події чомусь здавалися пов’язаними якимось невидимим ланцюгом. Але як? Що або Хто цей ланцюг?