Римське двадцять два
« Дорогий Ронане,
Ось минуло уже два місяці від того страшного дня. Тільки сьогодні мені дозволили тобі написати. Раніше казали, що ти ще не прийшов до тями, а ще, перші тижні я не могла тримати ручку в руках. Ось такі причини…
Весь цей час, шістдесят днів, батьки тягали мене до психотерапевтів. Все тому, що я не могла перші три дні їсти і тільки пила, в ночі не спала, а якщо засинала, то кричала не своїм голосом. Часто плакала. Психіатр Веніамін Родіонович пояснював моїм батькам, чим зумовлений такий мій стан незрозумілими термінами, хоча усе було дуже логічно й так.
Перше, що дало сильний удар на мою психіку – постіл у тебе.
Друге – самогубство Аліси.
Третє – Артем. Можливо тобі казали, що Аліса завдала йому сильний тілесний удар тяжким дерев’яним предметом, і Артем втратив пам’ять. Амнезія. Він нічого не пам’ятає. Це страшно. Але він … бачить сновидіння із свого минулого. Він цього не розуміє, але коли розповідає нам, то ми впізнаємо деякі моменти. Ната його підтримує, а я Нату, а Ната – мене. Ось таке коло.
Четверте – лист, що передала мені Ната у лікарні, де я певний час пробула. Ти все знав і нічого мені не говорив.
Я процитую що там було написано, у тій нещасній записочці Тищенка: « Оксано, ти добре знаєш мене. Скільки себе пам’ятаю, хотів навчатися у Німеччині. Ти завжди мене підбадьорювала, казала, що ця моя заповітна мрія збудеться, і от… настав той момент. Оксано, я їду. Не можу з тобою побачитись і нормально про усе поговорити. Попрощатися. Пробач. Мені соромно за свій підлий вчинок, але зрозумій мене.»
Спершу я не розуміла, не мирилася із цим листом. Але потім… Я відпустила Павла. Не минуло без сліз, але, Ронане, я це пережила. Дійсно.
Не буду нічого говорити про моє навчання. Його немає. Я занадто багато пропустила. Мій мозок ще погано функціонує, як кажуть лікарі. Так що зараз у мене ніби «відпустка».
Батьки зрозуміли мене і мою ситуацію. Весь час підтримували. Можливо саме завдяки їхній підтримці я іду на поправку.
А як ти, Тюленю? Ти зумієш пробачити мені пряме непопадання по лівій нозі? Було близько, але… Я створила занадто багато проблем для тебе і твоєї сім’ї. Передай Марет нехай не проклинає мене. Я розумію, що погано з нею повелася того вечора.
Можливо, ми більше ніколи не зустрінемося. Мені завжди страшенно не везе.
Але… Все може бути.
Хочу подякувати тобі і твоїй сестрі за усе, що ви мені зробили. І пробачте всі сварки, суперечки і … Не хочу повторюватися.
Видужуй, Ронане Адреські.
Нона-Оксана Полім»
Ось минуло уже два місяці від того страшного дня. Тільки сьогодні мені дозволили тобі написати. Раніше казали, що ти ще не прийшов до тями, а ще, перші тижні я не могла тримати ручку в руках. Ось такі причини…
Весь цей час, шістдесят днів, батьки тягали мене до психотерапевтів. Все тому, що я не могла перші три дні їсти і тільки пила, в ночі не спала, а якщо засинала, то кричала не своїм голосом. Часто плакала. Психіатр Веніамін Родіонович пояснював моїм батькам, чим зумовлений такий мій стан незрозумілими термінами, хоча усе було дуже логічно й так.
Перше, що дало сильний удар на мою психіку – постіл у тебе.
Друге – самогубство Аліси.
Третє – Артем. Можливо тобі казали, що Аліса завдала йому сильний тілесний удар тяжким дерев’яним предметом, і Артем втратив пам’ять. Амнезія. Він нічого не пам’ятає. Це страшно. Але він … бачить сновидіння із свого минулого. Він цього не розуміє, але коли розповідає нам, то ми впізнаємо деякі моменти. Ната його підтримує, а я Нату, а Ната – мене. Ось таке коло.
Четверте – лист, що передала мені Ната у лікарні, де я певний час пробула. Ти все знав і нічого мені не говорив.
Я процитую що там було написано, у тій нещасній записочці Тищенка: « Оксано, ти добре знаєш мене. Скільки себе пам’ятаю, хотів навчатися у Німеччині. Ти завжди мене підбадьорювала, казала, що ця моя заповітна мрія збудеться, і от… настав той момент. Оксано, я їду. Не можу з тобою побачитись і нормально про усе поговорити. Попрощатися. Пробач. Мені соромно за свій підлий вчинок, але зрозумій мене.»
Спершу я не розуміла, не мирилася із цим листом. Але потім… Я відпустила Павла. Не минуло без сліз, але, Ронане, я це пережила. Дійсно.
Не буду нічого говорити про моє навчання. Його немає. Я занадто багато пропустила. Мій мозок ще погано функціонує, як кажуть лікарі. Так що зараз у мене ніби «відпустка».
Батьки зрозуміли мене і мою ситуацію. Весь час підтримували. Можливо саме завдяки їхній підтримці я іду на поправку.
А як ти, Тюленю? Ти зумієш пробачити мені пряме непопадання по лівій нозі? Було близько, але… Я створила занадто багато проблем для тебе і твоєї сім’ї. Передай Марет нехай не проклинає мене. Я розумію, що погано з нею повелася того вечора.
Можливо, ми більше ніколи не зустрінемося. Мені завжди страшенно не везе.
Але… Все може бути.
Хочу подякувати тобі і твоїй сестрі за усе, що ви мені зробили. І пробачте всі сварки, суперечки і … Не хочу повторюватися.
Видужуй, Ронане Адреські.
Нона-Оксана Полім»
Коментарі