Двері були замкнені. Оксена, Павло, Ната і Артем сиділи на підлозі, обговорюючи  кожен своє припущення щодо цієї справи, будуючи плани і насолоджуючись їжею. Павло їв величезний чізбургер із картоплею фрі, Артем голосно сьорбав суп. Наталія закінчувала із піццою. Ксеня смакувала салат, заїдаючи його картоплею фрі Павла.  Будувати плани проти «Зла» все-таки краще на ситий шлунок…
- У бабці мало родичів. Колись вона розповідала про племінника Йосипа, про внучку її покійної сестри - Софію. У неї самої була одна дитина. Внуків же ж не було. Чоловік помер близько двадцяти років тому. Це все, що мені відомо. – підрахувала Оксана.
- А може у неї були інші діти? Позашлюбні? Або ж вона виховувала когось із інтернату. Або хрещена дочка. Або племінниця ще одна. Може то та Софія? – припустила Ната. – Дивно це все. Звідки б тій дівчині взятися?
- А у Станіслава не було дівчини, дружини, подруги? – запитав Павло.
- Аин аєо ола ебеесі яшо ін осий аею? – здивувався Артем. Він так набив рота бананами, що Наталія здивувалася, як брат узагалі зміг видушити бодай якісь звуки.
- Коли ти вже наїсися?! – люто гаркнула на нього Ната. – Тобі не соромно? Ти гірше дитини, яка вперше в житті скуштувала банан. - Голодна мавпа! Соромно має бути! Ми тут намагаємося розібратися, чи де в нашому селі не живе маніяк, а ти напихаєшся бананами! Як же мені не пощастило мати такого брата. Старший за мене на декілька секунд, а розуму як у п’ятирічного малюка!
- Годі бити мене газетою! – нарешті вимовив Артем, коли бік, який потерпав від ударів Нати почав боліти. Тим часом Паша і Оксана заливалися сміхом. – А ви чому смієтеся? Вам байдуже?
Із вулиці раптом почувся звук двигуна. Усі разом, друзі підбігли до вікна і побачили, як із автомобіля мами Оксани виходить молода дівчина і рушає до будинку баби Галини.
- Твоя мама її підвезла, – оцінив ситуацію Павло.
- Та бачу. Може мама її знає? – Оксена вибігла із кімнати, піднялася сходами на горище і застигла біля вікна. До неї підбігли решта.
Було видно як незнайомка щось тримає у руках. Оксана висунула із шафи бінокль і стала придивлятися.
- Ну що? – згорав з нетерплячки Артем.
- Я бачу. У руках в неї телефон…ключі і ніби лист. – проінформувала дівчина. – Ключем відчинила двері … до неї вибігла Юріївна, і стара поспішила зачинити двері … щось невдоволено бурмочучи.
- Давай розпитаємо у Маргарити Олександрівни про неї, - запропонував Артем.
- Точно! Ходімо.
Вони спустилися вниз. Рита розбирала пакет із купленими овочами, фруктами і рештою для приготування їжі. Анатолій розглядав чеки і звірявся із продуктами, що стояли на столі.
- Курага. Оливкова олія… м-м-м. А для чого нам мелений імбир, кориця і мускатні горіхи? У нас в гості король має завітати?
- Оксана планувала приготувати шоколадний пиріг з  горіхів і сухофруктів, - пробурмотіла спокійним тоном Маргарита. – Ну чого ви там крадетеся?
Анатолій підвів очі. У кухню ввійшли Павло, Наталія, Артем і Ксеня, зрозумівши що їх помітили.
- Ви щось хотіли? – в один голос спитали Толик і його дружина.
- Ем-м-м. Я бачила, як мама підвозила якусь жінку, я й хотіла запитати хто вона, - звернулася Оксана до замисленого і літаючого в підрахунках батька.
- А-а-а! – раптово скрикнула Рита. – Ну тоді присядьте, розповім, якщо вам так уже цікаво.
Четвірка розсілася за столом.
- Я спершу здивувалася, коли біля мого автомобіля, неподалік супермаркету, стояла жінка. Вона попросила у мене підкинути її до Кшаплі Галини. Я погодилася. Врешті-решт, я могла б у неї випитати дещо. Зрозуміло? І от що я випитала : Аліса Адреські. Приїхала з Києва. Там працює. Віком 24 роки. Незаміжня. Виросла в неповноцінній сім’ї. Виховував батько. Про матір змовчала. На запитання №1 – нащо їй наша сусідка і звідки вона знає, що я живу біля тієї бабці, вона не відповіла. Часто переводила тему, - одноманітним голосом розповіла Маргарита і взялася до сортування помитих чоловіком тарілок по розмірам.
Артем уважно оглянув усіх. Павло знизав плечима. Ксеня розсіяно ворушила пальцями. Ната насупила брови.
     - Тітко Рито, думаєте легко накрутити собі думку про самогубство? – спитала та.
     -    Не кожному дано бути самогубцем. Але хто заважає людям намагатися бути ними? Славко ніколи б такого не вчинив. Я розумію вашу течію думок, діти. Галина Юріївна той тип людей, у яких за спиною завжди буде щось нечисте. Поява тієї дівчини не спроста. Вона якось пов’язана із відходом хлопця. 
- Я забув спитати, ти купила мені книжку? – озвався Анатолій, який уже закінчив з чеками і перейшов до газети.
«Убити пересмішника» не було, - розчарувала його Маргарита.
- А що б його…