Римське дванадцять
- Алісо? Що ти тут робиш? – Галина Юріївна відірвалася від газети «Життєвий дослід». – Сідай. Заварити тобі чаю?
- Ні, мамо, я не маю сил і для чаювання. – Аліса Адреські впала на канапу. – Напружений день… Де ж подівалося те дівчисько?
- Це ти про Оксану Полім? Навіщо за нею ганятися? Може вона нічого не знає, та робить вигляд ніби…
- Ні, мамо, я сама на свої вуха чула, як вона зі своїми балакала про мене… Це не з проста… Вони становлять небезпеку, мамо, для нас обох! – Аліса схопилась за голову. Напад мігрені.
- Так, її батько працює у відділку. Але… - Галина зняла окуляри. – Але можна дівчину просто залякати… Щоб мовчала… У твої руках її друг – Несткаро. Щоб раз і на все життя затямила – не потрібно лізти у не свої справи… - Стара зацікавлено стала спостерігати за дочкою.
- Бідолашний Станіслав… Такий успішний хлопець, що не дожив до тридцяти. Маючи такі перспективи… вмить опинитися там… - палець Адреські показав угору. – Як можна було померти від рук рідної матері і сестри? Опинитися не в тому місці, не в той, що треба, час… - Бубоніла ніби в забутті дочка Галини. – Чому, мамо, я така погана людина? Я ще така молода, а на моєму ліку скільки… - Вона кинулась в обійми матері, ніби бажаючи сховати правду про саму себе.
- Прошу, Лісо, більш ніколи не забруднюй свої рученята… Благаю… Облиш ту Оксану… Не роби собі гірше! Не роби цього! Стань на праведний путь.
- Ні, мамо, я не маю сил і для чаювання. – Аліса Адреські впала на канапу. – Напружений день… Де ж подівалося те дівчисько?
- Це ти про Оксану Полім? Навіщо за нею ганятися? Може вона нічого не знає, та робить вигляд ніби…
- Ні, мамо, я сама на свої вуха чула, як вона зі своїми балакала про мене… Це не з проста… Вони становлять небезпеку, мамо, для нас обох! – Аліса схопилась за голову. Напад мігрені.
- Так, її батько працює у відділку. Але… - Галина зняла окуляри. – Але можна дівчину просто залякати… Щоб мовчала… У твої руках її друг – Несткаро. Щоб раз і на все життя затямила – не потрібно лізти у не свої справи… - Стара зацікавлено стала спостерігати за дочкою.
- Бідолашний Станіслав… Такий успішний хлопець, що не дожив до тридцяти. Маючи такі перспективи… вмить опинитися там… - палець Адреські показав угору. – Як можна було померти від рук рідної матері і сестри? Опинитися не в тому місці, не в той, що треба, час… - Бубоніла ніби в забутті дочка Галини. – Чому, мамо, я така погана людина? Я ще така молода, а на моєму ліку скільки… - Вона кинулась в обійми матері, ніби бажаючи сховати правду про саму себе.
- Прошу, Лісо, більш ніколи не забруднюй свої рученята… Благаю… Облиш ту Оксану… Не роби собі гірше! Не роби цього! Стань на праведний путь.
Коментарі