Потяг від Маківки до Києва скидався на звичайну повільну гусінь із протяжним скреготом металевих коліс. Поїзд був переповнений.
  Мало хто з батьків хоче  возити своїх дітей машиною та вважає за краще провести їх на поїзд.
Наталія та Оксана вмостилися в одному купе, у той час як Павло і Артем розмістилися в іншому. Ксеня похмуро дивилася у вікно. Час від часу вона перевіряла свій мобільний телефон. Сигнал ловився погано. Ната увімкнула ноутбук, намагаючись підключитись до мережі Інтернету. Але, в’їхавши в найближчий тунель, вона загубила зв'язок.
Вихідні закінчились, якби це жахливо не звучало. Навчання чекає… А залишитися в Маківці і розслідувати діло – неможливо. Тим не менш, існує надія, що Аліса Адреські буде теж у Києві. По словам Маргарити, вона там працює.
Артемові їхати довше. Й навряд у Харкові йому буде цікавіше ніж у селі. Й навряд він має шанси слідкувати за Адреські, хоч не факт, що у Києві це буде можливо.
В училищі Ксені зміна декількох викладачів. На початку весни рідко таке відбувається.
Раптом телефон Оксени заспівав милу пісню. Вона схопила апарат і стривожено глипнула та екран.
Мама.
     -   Алло, мамо! – голосно сказала дівчина.
- Чому ти була відсутня? – почувся стривожений і дещо нетерплячий голос Маргарити. – Маю важливу інформацію. Та жінка, Аліса Адреські, сіла в той же самий потяг, що і ви. Я її помітила коли сідала у автомобіль і збиралась уже їхати. Відразу набрала твій номер, але не могла з тобою з’єднатися. Аналогічним чином я намагалася зв’язатися із Наташею, і Артемом. Твоєму Тищенку й не надумала! – зауважила Рита.
- Ох, мамо! Скільки ще це триватиме? Пф-ф-ф. Приблизно через годину я буду на місці. Бувай, здзвонимось зранку.
Оксана поглядом переможця оглянула купе, відчинила двері і рушила до Павла, Артема і Наталії, що зайшла до хлопців розпитати про їхній мережевий зв’язок.
- У мене є новина!Хороша і недуже. – ввірвавшись у купе, заявила Оксена.
- Тоді починай з поганої, - втомлено буркнув Павло.
Е-е-е, ні! Треба почати з хорошою, бо погана – це частина хорошої.
- Борода Мерліна, як все заплутано!
- Так от, Аліса їде в цьому поїзді. Її душа і плоть десь недалеко від нас. Мама бачила, як вона заходила в цей потяг, коли він уже мав рушати. Ми можемо лише надіятися, що вона не зійде посередині дороги, і що вона їде саме в Київ. Якщо це буде так, то ми зможемо стежити за нею…. – на одному подиху розповіла Ксеня.
- Хто ми? Може, ВИ? Навіщо чіплятися за ту плутанину сусідки? Та ти хоч можеш уявити, яка велика столиця? А може та Адреські їде в інше місто? А може вона тільки проїжджає через Київ, як я? А коли ви будете за нею стежити? Під час пар чи занять? А коли ви будете навчатися? Коли будете вчити конспекти? Чи невже та вбивця важливіша за ваше майбутнє?  – зірвався на словах Оксани Артем. Він зірвався на ноги і вийшов із купе, голосно хлопнувши дверима так, що Ксеня здригнулася.
Стало тихо. Весняний вітер все з дужчою силою бив дрібний дощик у вікно. Було чути, як краплі стікають по склу. Оксена сіла біля Павла, положивши голову на його плече. Дівчина з сумом глянула на Нату. Їм трьом не було що сказати, залишалося лиш промовчати.
Артем був правий.