Дурень
Veronа
Перший сніг, або просто згустки кристалізації води, Фантазерам не зрозуміти мого реалізму. Краще так, аніж читати сухі книжки, Що налаштовують на хвилю песимізму. Змарнілі думки, що втомилися від стін заперечностей. Я б злетіла у вись, але стеля низько. Залишається ковтати повітря, закінчується кисень фактично цей, Завершення простору часу вже зовсім близько. Залишатись особистістю, ніби кредо кожного сильного, В очах затримались сльози, а на обличчі краще залиш посмішку. Не кричи коли побачиш дух вільного, Це не те що тобі здається, дурнику. Дурень той, хто не бачить реальності, хто ховається за своїми потребами, І оцінювати потрібно не жадністю, та й оцінювати не слід. Ми заручники власної свідомості, і живемо ми паралелями, За таким способом існування не уникнути бід. (Збірка "Перші сторінки юності")
2018-07-01 15:14:53
2
0
Інші вірші поета
Це просто ніч Як добре, що ти не читаєш віршів За хвилину до... Давай нап'ємось
Інші поети
Rodrigo Crespo
@rodrigo_crespo
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
2891
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1211