Поки ти лише чай допиваєш...
Майже ранок, на годиннику п'ята, прокидаєшся, вариш чай. Їх, в той час, накриває арта, попадаючи прямо в бліндаж. Свище чайник, вода закипіла, дістаєш свій улюблений чай, А у них розривається міна, прямо на їхніх очах. Береш чашку свою щербату, наливаєш по вінця кип'яток. В одного ногу порвато, а двох інших геть посікло. Кладеш цукор, останній пакетик, і помішуєш лошкою повільно. А його ратують турнікетом, бо тих двох рятувати вже пізно. Надпиваєш злегка, бо гаряче, читаєш стрічку новин. Його намагаються евакуювати, як і тіла його побратимів. Допиваєш до середини чай, до кінця лише два ковтки, Він прибув у найближчий шпиталь, не вдалось врятувати ноги. На годиннику п'ята тридцять, бачиш, потроху світає. Хтось загинув, а когось покалічено, поки ти лише чай допиваєш... 17.08.22
2022-10-07 19:54:33
6
0
Інші поети
Ail
@ail_bookworm
Mysterious
@Silent_Writer
Alis Tulupa
@alis_tulupa
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
45
5
2441
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13075