ІСНУВАННЯ

Деміра Рейн

А ти летиш забрати чиєсь життя, чиєїсь матері, дитини чи тата, Зруйнувати чиюсь квартиру, чи разом з нею геть усіх забрати. А ти летиш хоча і без крил, а тебе ж називають крилатою, Твоя мета - зруйнувати ціль, на наше життя начхати. Якби ж ти лише душу мала, тоді ти би точно почула мене, Ти би нас тоді не вбивала, десь у полі впала б і все. Але ти лиш шматок заліза, і тобою керують вони, Ті, що хочуть бути грізним, бо забули, як бути людьми. А ти летиш десь поза хмарами, а я секунди рахую в думках, Час від часу собі промовляючи — тільки б цього разу не до нас. Я вимолюю собі день життя, допоки знову тривога не завиє. Наше існування — цинічна гра, де щоразу хтось один помирає.

2022-10-25 22:12:21

8

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Деміра Рейн

@Джавелін ꑭ Байрактарович ахах люблю пописати вночі і навіть щось опублікувати😆

Відповісти

2022-10-25 22:21:45

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13075

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

5331