RED
А знаєш, війна носить червоне, таке як дитяча кров, Таке, як начиння калини, де зернятко — не значить любов. Війна — червоне залізо, розпечене в душах людей, Життя, чиїх, усіх рідних, забрала в один лише день. А знаєш, війна — червона фарба, що не змиють навіть дощі. Така, ніби зовні безбарвна, а в середині червоні плями. Війна носить червоний одяг, який я тепер не вдягну, У мене відраза до нього, все через цю безглузду війну. А знаєш, війна — квітка маку, яку я любила ще до, В якої «прострелена» серединка, нагадування болю цього. Війна принесла нам цих квітів, безкрайні-безкрайні поля, Батьків не зустрінуть діти, вони тепер в різних світах. 30.03.22
2022-10-07 19:35:50
9
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Деміра Рейн
@Джавелін ꑭ Байрактарович дякую) але завершувати кар'єру поета не варто 🤭
Відповісти
2022-10-07 19:41:30
1
Антон Шаталов
Який я раз згадую про Бога, але не можу зрозуміти тих творчих особистостей, що збирають усі свої сили в кулак і пишуть про надзвичайно гостру тему війни. Я заздрю вам усім, адже із 24 числа, я не зміг написати жодного вірша про клятий рашистський танок на нашій землі. (я візьму це в блог)
Відповісти
2022-10-21 19:00:13
1
Деміра Рейн
@Антон Шаталов розумію, писати про те, що саме зараз є реальністю - важко, але саме так я вивільняю той біль, що приносить війна
Відповісти
2022-10-21 19:03:25
1
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2640
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1771