ДИХАТИ

Деміра Рейн

Давай сьогодні дихати повітрям холодним, Пронизуючи хворі легені наскрізь. Ніби наші життя стали непритомні, Залишаючи живою лише свідомість. Давай сьогодні дихати ніби востаннє, Наче вичерпали свій кисневий ліміт. Сміятись до сліз, коли вже не вистачає, З усіх сил зробити останній глибокий вдих. Давай сьогодні дихати у прочинене вікно, На підвіконні нашого старого четвертого. Бо в середині давно вже все відмерло, Там стільки життя не було, як смерті. Давай сьогодні дихати, згадуючи вчора, Бо латентно я назавжди там лишилась. Бачиш, я й досі смертю хронічно хвора, А бути живою — так і не навчилась.

2022-10-01 20:04:18

3

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Деміра Рейн

@МОРГАН РЕЙ публікую старі вірші 🥲

Відповісти

2022-10-01 20:57:17

1

МОРГАН РЕЙ

@Деміра Рейн , ти неймовірна)

Відповісти

2022-10-01 21:03:55

1

Деміра Рейн

на емоціях тримається світ

Відповісти

2022-10-01 21:12:13

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

2528

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11394