Кожен день - на перемотці...

Мілена_Мі

Кожен день- на перемотці І ти ніби в німому кіно. І цей день на повторі, Вбиває тебе знов і знов. І так важко вбачати Одні й ті самі помилки. Вони повторюються доти, Доки не запам'ятаються на віки. Ти бачиш день... Коли життя твоє перевернулось. І ніби це все сон, Але ти наяву. Так страшно розуміти,що не скоро, Ці всі події проминуть. Звичайний день. Звичайні люди. Ніхто б подумати не міг... Що через декілька хвилин, Наступить час для перемотки. Не треба людям всім обробки. Вони без цього ледь живі. Цю матрицю не розірвати, Хоч дуже хочеться сказати... Все те, що наболіло дуже, Ти не розкажеш мені, друже. Віки ідуть, а ти не знаєш, Що в світі коється сьогодні. Для тебе перемотка - свято, Для тебе перемотка - сум.

2021-05-05 08:56:56

Інші вірші поета

Потяг... Ти дивишся, але не спостерігаєш... Там , де заходить сонце... Подивися....

Інші поети

Andrianirina Ramampy

@andrianirina_ramampy

Олеся Нюл

@Olesia_Nuyl

Avrora171717

@Avrora171717

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

10928

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12841