Монополія життя
Над сірим містом пада мряковина,
Уже три дні триває сумна днина,
Й не чути співу снігурів веселих,
Що чудувато оп'яніли від ягід.
Лишень подумати могли ми, про печалі,
Що ніби, заспокоїлись в ці дні,
Як пролунали крики в Соледарі,
І воїни побігли по землі.
В Дніпрі десь тихо стогне арматура,
Від натиску звітхненого вікна,
Під ними мерзлина зітхань і туги,
Маленьких діточок, синів тепла.
Осоння поставали паничі,
Вони поглянули на сльози гучні наші
Промямливши про єдність у душі
Полізли в кіш строчить промови "дальше" .
Вони казали в очі:
" Ви-герої. Ви-гордість нації. Ви-воїни добра"
А поза них склонившися до скроні,
"Вони-ходячі трупи. Діти зла".
Як можна жить тоді в такій общині?
Де кожен сам за себе вболіва?
Де навіть птах летить серед просторів,
І чудувато дивиться з крила.
Навіщо нам боротися за НИХ?
За тих, хто посідавши в теплих хатах,
Лепечуть, що "Народ-то цінність наша"
А самі поза камерами хвиль,
Заглянувши дитині своїй в очі,
І обійнявши жінку, в далечінь
Подивляться крізь стогони дівочі,
Які лунали в Бучі поночіль.
Я, далебі, хотіла вірити у єдність,
Вона вела нас всі життя віки,
Повірити хотіла я у слово.....
Але розчарувалась на роки.
Я з кожним днем, все більш живу спокусой
Забитись десь подалі від людей,
Там де не буде війн жорстоких з роду,
І де не буде мертвих тих дітей.
За що, загинули маленькії ті діти?
За що, забрала їх страшна зима?
Чому, так боляче, мені про це почути?
Мабуть, тому що доля такова,
Що всі ми мусим і далі жить в скорботі
Допоки йде чужа настільна гра ........
2023-01-18 10:49:07
5
3