Гріховна самотність
А хто сказав, що є любов невдала ?
Що екзорцист в пітьмі кує диявол ?
Що пастор проповіддю сипле жала ?
А мертві оживають на весні ?
Моя любов прокинулася згодом,
Коли прийшла хурделиця в тепло,
Коли каплиці затрусилися від болю,
Який струмився у моє вікно.
Я мало тоді думала про сльози,
Вони вже не тіки з моїх очей,
Така холодна і жорстока ззовні,
Хто знає що в мені сидить тепер?
Ти був мій янгол-дня і демон-ночі,
Що сипав поцілунки весняні,
Вони були, немов, колючі голки
Які я діставала у пітьмі.
Тепер мій крик лунає серед ночі,
Він губить сон таких дурних, як я,
Що теж забули, як то, бути в осінь,
В холодну осінь, коло милого плеча.
Вони забули, як то, коли в душу,
Влітає тихо ніжності струна,
У них тепер немає того дзвону,
У них лише шипи живуть в очах.
Чому в очах? Тому що серце-камінь,
Його вже не проб'є жалка стріла,
Яку могутній Бог жертовно вносить -
Врізає в наші думи і життя
Ми люди-бідні, тихі, кволі,
Нас контролює звабності рука,
Яка примушує нас вірити безбожно,
У чисте слово й світові гріха.
Ми маємо єдину лиш утіху -
Це рідне слово і палка душа,
Що в ніч жертовну, тиху і холодну,
До себе так тендітно пригорта.
Але у світі є й такі, як я,
Які цих душ не бачили ніколи,
Вони лиш марили про них у склі вікна,
У вулицях промерзлих і прозорих.
Вони кричали, бились у судомах,
Із їх очей текла гірка роса,
Вони протримались і витримали болі,
Та серце вже ніколи не пала.
2022-12-27 11:31:27
5
1