Непотрібна любов

Юлія Суха

Якщо ти хочеш знати, Я тобі скажу. Хочеш запитати, Питай, я все прийму! Хочеться поплакати, Плач. Я дам плече. Хочеться висказати... Виливай на мене все! Що б ти не хотів, Я готова все прийняти. І якби в ярмі посів, Я готова руку дати. А на що готовий ти? Навіть не хочеться питати. Що ти не відповіси, Мені не обов'язково знати. Адже знаю я лише одне, Навіть серце біль проймає, Що не любиш ти мене! Твоя рука давно не зігріває... Тошно й тяжко розуміти, Бо віддала б за тебе все, А ти не прагнеш вже хотіти Мою любов й саму мене. Ти в серце мені болісно стріляєш Грубими бездушними словами... Я думаю, ти знаєш, Що вже не закриєш рани. Та ти уже й не знаєш, І раніше ти не знав: Ніколи не казав ти що кохаєш! А я та, хто любов свою тобі віддав. Це був перший дотик, Перший поцілунок, обнімання, Навіть вперше я ділила зонтик В в перше в мене не було вагання. А що ти? Ти все розбив, зламав, понизив І навіть не наважився прийти, Правду ні на краплю не наблизив. Ти грубо й низько Залишив мене одну. Знай, що смерть вже близько, І любові я від тебе більше не візьму.

2020-09-12 14:35:45

2

0

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1790

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12009