Так легко...

Лео Лея

Поміж терцій, секунд, кварт і квінт, мовчазних октав Заховалося серце, що сонцем ще шаленіло. Десь нічний вітерець проспіває під запах трав, Пролетить над Великим Степом і вп'ється в тіло. Танець грому і блискавки спалахом вкриє вмить Ковилу, чорноби'ль, чебрецю острівці далекі. За невиконаними бажаннями не болить Ні душа, ні серце. Зовсім. І тепер так легко... Переспіви дощу тихим бубном тривожать кров. Перешкоди всі зникли, тепер лише легкість в тілі. Піднімаюся в небо і падаю: знов і знов... Прокидаюся птахою десь у зеленім гіллі...

2021-09-05 06:35:48

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК

Красивые сравнения, да и всё стихотворение мне навеяло лёгкость полёта 🌹

Відповісти

2021-09-05 07:19:37

1

Лео Лея

@Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК Дякую, саме так і хотілося)

Відповісти

2021-09-05 10:41:43

1

Лео Лея

Дякую, приємно, що сподобалось)

Відповісти

2021-09-05 10:42:14

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5941

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

5291