Іще жива...
Перегортаю знову день, як жовтий лист,
Що пересох і вітерцем тріпоче тихо.
Все це було, а, може, буде ще колись,
Та відійде у вічність вичавленим жмихом.
Пусті слова без змісту звуками гудуть.
Вони втрачають щосекундно амплітуду.
Я там жива. Я ще жива. Але не тут.
Тут поступово помирати віршем буду.
Коли на розум одягає Мить капкан,
Тобою ж викутий, для власної безпеки,
Думки ведуть на полонині Слів аркан,
Приносять серце ніжно в жертву, як ацтеки.
Беру тремтячими руками жовтий лист,
Щоб повернути все назад. Але намарно.
Ти не сумуй - це все було уже колись.
Душа відсвічує й згорає фрагментарно.
15.04.2021
22
20