Набридло все...

Лео Лея

(18+)
Набридло все... Навколо пустка лиш. Йду по життю, змагаючись з собою. Де той кінець? Побачити б скоріш Завершення жорстокого двобою. Ти не зважай, не плачу, не стогну, А виливаю на папір весь трунок. Натягуючи болісно струну, Знов випікаю місячний малюнок. Вінок із фраз, кривавих і різких, Пускаю в ніч по річці Забуття. Уже нема й не буде, як колись, За здійснене в сумлінні каяття. Де повернути, щоб шляхом піти Через тернини до зірок? Так кажуть. Я хочу знову вірити й могти Усе здолати... Так, як букви ляжуть...

2021-09-15 10:27:43

13

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Лео Лея

@Павел Урбан Спасибо) мне нравится, как ты умеешь точно передать своё впечатление и прочувствовать прочитанный стих. У меня редко так получается. Буду учиться у тебя👍

Відповісти

2021-09-15 20:43:53

1

Павел Урбан

@Лео Лея учиться не нужно) Просто пиши от сердца, но пропускай через голову. И тогда всё получится🔝

Відповісти

2021-09-15 20:45:22

1

Лео Лея

@Павел Урбан Буду стараться)

Відповісти

2021-09-15 20:46:00

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4702

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12338