Розбиватись...
Лео Лея
Розбиватись на друзки, на шмаття рватись, Вибухати салютом кривавих фраз, Через хащі слів довго продиратись, Шрамуванням люто пекти щораз. Перейти над проваллям і не зірватись, Пролетівши прірву гірких думок. Переважити спогади, відцуратись Тих болючих ран, що наніс есток. Перемелене серце в щоденних битвах Поступово втрачає свою ціну. Я не прошу більше чогось від світу, Хочу лиш пройтись по морському дну*. * - тут в значенні "хочу чуда" (як євреї переходили через море з Єгипту в Ханаан)
2021-04-19 04:04:28
15
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Oliver Schatz
@Лео Лея Соберёмся мы с тобой И пойдём на водопой 😁
Відповісти
2021-04-19 18:49:30
1
Лео Лея
@Svsrch Это не просто "вау", это феноменально! Вы читаете между строк, и это приятно. Спасибо за такой отзыв☺️
Відповісти
2021-04-25 04:22:33
1
Лео Лея
Дякую)
Відповісти
2022-10-11 06:37:54
Подобається
Інші вірші поета
Недоречно Думки, як вітер Листи Монохром дня і ночі
Інші поети
Just_a_kid
@Just_a_kid
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11471
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4161