Розбиватись...

Лео Лея

Розбиватись на друзки, на шмаття рватись, Вибухати салютом кривавих фраз, Через хащі слів довго продиратись, Шрамуванням люто пекти щораз. Перейти над проваллям і не зірватись, Пролетівши прірву гірких думок. Переважити спогади, відцуратись Тих болючих ран, що наніс есток. Перемелене серце в щоденних битвах Поступово втрачає свою ціну. Я не прошу більше чогось від світу, Хочу лиш пройтись по морському дну*. * - тут в значенні "хочу чуда" (як євреї переходили через море з Єгипту в Ханаан)

2021-04-19 04:04:28

15

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Oliver Schatz

@Лео Лея Соберёмся мы с тобой И пойдём на водопой 😁

Відповісти

2021-04-19 18:49:30

1

Лео Лея

@Svsrch Это не просто "вау", это феноменально! Вы читаете между строк, и это приятно. Спасибо за такой отзыв☺️

Відповісти

2021-04-25 04:22:33

1

Лео Лея

Дякую)

Відповісти

2022-10-11 06:37:54

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

2528

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11395