Мій чорний янголе

Лео Лея

Мій чорний янголе, ти любиш білий світ, Так вдало зітканий із власних протиріч, Тобі, напевно, за численну сотню літ Набридло бачити марноту зусибіч. Мій чорний янголе, що серцем охолов, Твоє світіння пробиває товщу стін, Що мурувались методично, знов і знов, І виростали, спричиняючи заслін. Мій чорний янголе, ти знаєш, скільки див Проходить повз, не наближаючись до мрій? І скількома шляхами хтось переходив, Допоки виборсався із пасток надій? Мій чорний янголе, десь у пітьмі нічній Оберігати будеш сон, як вартовий. Мій чорний янголе... Я думала, що - мій, Але, як виявилось, ти таки нічий...

2022-10-14 21:17:51

16

15

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (15)

Юлія Богута

@Лео Лея будь ласка)

Відповісти

2022-11-03 18:25:37

1

Nadine Tikhonovitch

А може чорний янгол чорний лише тому, що його бачили тільки вночі, коли усюди панувала темрява? Але хто сказав, що чорний — то є зло. Для мене чорний — це глибина... Не обов'язково це прірва... Можливо, це глибина аморфного ангельського серця, глибина його відданості до нас? Та й зло з добро взаємопов'язани, хоча б тому, що те, чому ми радіємо, когось обов'язково змусить плакати. Усе суб'єктивно. Змістовний вірш, дякую. #чв

Відповісти

2022-11-04 08:38:43

1

Лео Лея

@Nadine Tikhonovitch Дякую за цікавий ґрунтовний коментар💖

Відповісти

2022-11-04 09:22:05

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4690

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12186