Доля2.0

Ксения Чернорай

Чи можна карати за те, що кохаєш? Коли розум відсутній і голос дрожить? Чи можуть карати за те, що бажаєш? Нестерпно, всім тілом, міліметром душі? Чи можуть карати за те, що ти хочеш, Щоб поруч назавжди і понад усе? Чи можуть карати за те, що не знаєш, На що ви готові, щоб мати це все? Чи можуть ломати, кричати, вбивати? Не торкаючись тіла і, навіть, душі? Чи є в світі люди, що можуть прийняти Звичайнісінький вирок? І Ви знову чужі. Чи бувають насправді ті самі, моменти, Коли ви разом йдете, якби там не було? Чи бувають люди, в яких немає секретів? І якщо, навіть, є , то близьким всеодно. Чи можна насправді так сильно кохати, Щоб пройти через пекло і разом не буть? Чи можна насправді так сильно кохати, Щоб потрапити в пекло і тримати ту путь ? Нажаль, дійсно все так . Багато нюансів, Зрозуміти які ми не зможем ,хоч плач. Нажаль, дійсно все так. Тут просто без шансів, Бо доля – то самий жорсткий плач.

2020-10-11 02:09:52

5

0

Схожі вірші

Всі

Question 1?/Вопрос 1?

shadowlinxxx morgan

The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx

45

8

5400

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13186