тінь неба
Меліса
безфракційно я падала з неба, безфракційно стікав з чола піт, догорали у сонці водяні дреди, із душі видирався сталагміт. безголоса і вкрай розпечена, засохлі повзуть рубці на шкірі єдиним зі своєї сім'ї зречена, продірявлена акацією в тирі. не відновити жаринки грудей, не розібрати до паломництва. цього разу винен не одіссей, цього разу із ним гера водиться. а я відштовхнута рідним братом. з ним в обіймах травмованих. без нього не можу ступати-стати, я емоційно до крапки збезволена. «здатися» — знак у серці поєднав, забилася сполука до стебла... — так хто то дядьку онде падав? — та кажуть, що ніби тінь неба... весна 2021 року.
2021-05-01 19:39:10
2
0
Інші вірші поета
зорі в тобі скалічені за ідею/искалеченные за идею синдром посмішки копія
Інші поети
Ice Bear
@Tiana_VK
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2761
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12395