Люди
Я дзвоню у твоє серце Невже воно не чує, як болить моє? Від нього лишиться лиш скельце, Якщо його хтось знову розіб'є. Об асфальт словами тяжкими. Невже так важко просто змовчати, А не ламати мене словами різкими? Давай добрий світ малювати? Де не буде бід і великої брехні, Де кожен підтримує, Де буде добре, наче в сні. Де щось нас всіх об'єднує. Чому в нас час є люди, Які маніпулюють, Вони не життєлюби, Вони усіх обманюють. Чому вони не знають, що таке провина? Чому ведуть себе неначе та скотина? Є люди, які не знають каяття, Та зовсім всерівно на інших почуття. Чому приходять лиш тоді, Коли їм щось потрібно? Вони, ще зовсім молоді, Але на тебе їм уже всерівно. Чому вони прагнуть над нами контролю? Забираючи нашу власну волю!! Чому вони такі жорстокі? Ведуть себе неначе ті убогі. Не хочу жити в такому світі, Де панують такі заповіти. Хочу жити, там де є добрі люди, Але не там, де ці самолюби!
2022-11-06 16:11:15
6
0
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9527
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3351