- Ще три… амм.. як довго. Скільки, це може тривати? – Одвічний Колір маршруток і таксі тремтів в очікуванні нового робочого дня, - Нарешті! Нарешті два. Ще трошки. Так, так, так. Одиииин!!!
- Книжка. Супер, молодець. Трохи темніше! Даю добро. Це правильна обкладинка дєтка.
- Вже кличуть? Шпалери? Ну це явно не моє амплуа. – Чоловічечку, поклич Сірого, він вам до фіранок підійде, бо дружина з моря вернеться і за такий сюрприз Червоний, ой розгуляється! Святі Небеса, ну мужик, я тут ні причому. – Навіть без рук Жовтий умудрився зробити інтернаціональний жест «рука-обличчя». - Ти слухай консультанта, бери ті, що миються, тобі згодяться. І то скоро.
- Є ще виклик. Ура! Осінь. Осінь. Де мої листочки? Де мої малесенькі? Кожного з вас обніму, всіх ожовчу. І тебе і тебе. Ха-ха, ніхто від мене не сховається. Зелений брись! Ти тут зайвий! Ой, ялинка, сорян! Ще листочок, ще жовтенький.
- О, ще дзвіночок. Хто сьогодні папік? – Я сьогодні папік. - Усмішка наповнена по вінця самолюбуванням задерев’яніла на обличчі Жовтого. - Новий листочочок? – Принюхавшись: - Ні, листочочок не так пахне. А тут пахне, кхм... кхм..., любов'ю. Ну, що ж, хай буде жовтий. – Руки новоспеченої матусі, втомлено з тендітною ніжністю підняли крихітне створіння, яке вже втретє ожовтило її безсонну ніч.