- Знаєш, дякую тобі!
- Та нема за що. Це я тобі дякую.
- Ти завжди була зі мною. Як важко мені не було б. Ти була єдиним моїм другом.
- Це так. Але з тобою було так цікаво. Я не думала, що дитя яке випало з води знайде собі нову матір. Та ще й в грудному віці. Чи через рік, коли ти дерев'яного коника загубила, що він знайдеться. Навіть я не розумію як.
- А тоді коли під час війни, коли мене одну на полі німці не зловили й не повісили, за крадіжку. Ти й тоді від мене не відвернулася.
- Ага, та коли тебе вивозили на Сибір, коли син твій в партизани пішов і вернувся, та навіть коли онука смертельно і захворіла. Я завжди буда з тобою і ти завжди перемагала.
- Це так, - промовила жінка.
- Вибач, але не сьогодні, - сказала Надія. Священник щось говорив, рідні плакали, доки малий Сашко не крикнув: Вона рухається.