Щоб не плакать вона мовчала
Irin Makohonenko
Ти приречена до сміху, А на тобі бринить печаль, Ти не шукаєш вже утіху, Тебе ще знищує кришталь. Не бачать очі сірі будні, Заховалось в душу сонце, Пливуть по небу чорні дні, Ти не впускаєш їх у віконце. Я хочу так собі сказати, Що просять люди замовчать, Не буду ж я тепер шукати, Що хочуть вони так заховать. Так заховать, щоб я не знала, Ті білі ночі й мальовничий сад, Аби душа до землі припала, Позбулось серце усіх вад. І тисне так щось мою шию. Леліють сльози мої очі. Та я усмішкою усе прикрию, Це все, що моє серце хоче.
2020-11-24 00:54:34
0
0
Інші вірші поета
Зрада Неспит Імпровізована спонтанність U - ти
Інші поети
Kim Diamond
@DiaStf02
Ella Verrremi
@verrremi
Gray_Raven
@Gray_Raven
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1981
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12009