Вірші
ХУДОЖНИКИ і НЕАДЕКВАТИ
Розламуються небеса,
І все летить до прірви.
О, душа! Душа моя, душа твоя!
Хай не залишиться одна.
Палаючим кенджалом
Один одного б'ємо,
Здається, що за слідуючим ударом...
Та ні, не вмираємо,
Але щось рветься всередині
О так! ті надії, мрії
Чорт! хай все крахом!
І вже не відаєш, чи стоїш під дахом.
Злива з громом залива!
Бути одним вже пора?
Хіба ось вона настала?
Кохана, моя кохана!
Кричу, і хай рвуться груди,
Хай дощ обільє тебе, мене.
Блискавиця вдарить в груди.
Що ми робимо?
До чого ці страждання?
Давай вже збудуємо те кохання!
Киць! Киць!
Хіба тиша говорить?
Хіба образа рятує від почвар?
Хіба більше не побачимо мар?
В душі колотнеча,
І дихання не вистачає мені,
Щоб виразити усі ті дні й години,
Коли були вони одні,
Коли усе єство крутилось в муці
Але кажу не по суті,
Бо тепер з тобою тиша,
І до мене вона підійшла.
Питає, "стоїть ще твоя душа?"
А для мене руйнується світ.
І чхати мені на тишу,
Бо душа моя кричить,
І за нею мені не чути світу.
Ось, ось він мій палач.
Ось, та росправа.
Стріла, і спис, вони добра пара,
Щоб глибше увійти,
І потечуть ріки,
І засяють вогні,
"Як я міг так зробити?
Не чути, не вважати!"
Тепер пам'ять буде стояти.
Тепер труби загудять,
І вони сповістять,
Вони сповістять,
Про вчинок мій.
Але хіба сам того не знаю? Знаю!
Від того припинеться дощ?
Припине бити блискавиця?
Чи, можливо, ця дівиця,
Змінить ставлення своє?
О скільки ж рани завдали!
Чи варто міряти кожну глибини.
Ми один одному мірила.
За нас краще будь яка скотина.
Як же простіше там,
Та покищо лишається нам,
Різати я тебе, а ти мене.
Ох ці вічні змахання!
Киць, знаю, мої не марні намагання,
От тільки аби не сплутати,
Не зациклитися на спробах більше.
Вже стало гірше,
Але прошу говори більше-більше!
Ти одна така для мене.
Знаю, воля і особистий простір.
"Це пусті слова, і більше нічого не значать.
бо я казала, і казала
та він, блін, вухами не бачить!"
Лий дужче зливо!
Хай небо затягнеться полотном,
І стане земля під ногами дном,
Впаду, і закричу сильно,
Крик мій згубиться насильно.
Не цього я хотів!!!
І ти такого не хотіла,
Але хіба душа не прикипіла?
Скажеш холодно: "можливо,
але, знаєш, вже неважливо"
Стою, стою й чекаю сигналу,
Коли кати випустять чергу,
І та впється в кістки, в тіло.
Справедливо?
"Я казала, я просила та ти не чув,
І більше не почуєш",
Скажеш і оком не мигнеш.
Злися, лютуєш і б'єш!
До мене по інакшому не доходе
Тобі байдуже?
А мені б обійняти дуже-дуже.
Та покищо
Хай слова не досягнуть цілі,
І хай впадуть мрії,
Щоб відродитись великим птахом,
Тоді будемо стояти під дахом,
Тоді буде кава і коти.
"Наївний ти".
Ні, ми обоє просто художники,
І неадеквати.
0
0
60
ВОЛАРЕ
Швидше! швидше!
Мов молодий сокіл мчу,
Лечу, широкий мах беру!
кажу собі, "Встигну! Встигну!"
Аби мисливці не трапились мені,
Аби куля не застрягла в крилі.
Потоки вітру зустрічаю.
Так повільно я лечу.
От і втому відчуваю.
"Це що? Я впаду?
Ні, не можна,
Геть такі думки,
Що завгодно
Та тільки не ти!"
Ближче, ближче океан.
Страшні темні хвилі.
Попереду став туман,
Небо, вітер мені не милі.
Хвиля раз біля крила!
Ось, смерть схоже моя прийшла.
Дивлюсь, бачу уламок корабля.
"Там спочину, дух переведу,
До шеолу не зійду".
Знову політ, розправив крила.
Тяжкий зліт
Та тепер є сила,
До тебе долетіти.
Швидше! Швидше!
Крізь океан та вітер.
Перед очима твій стан,
Скоро закінчиться пекельний каган.
1
0
120
ВІДНЕСИ МЕНЕ ВІТРУ
Віднеси мене вітру!
Віднеси в далекі краї.
В мою мрію завітну
В мої роки молоді
Віднеси мене вітру!
Туди, де панує зима,
Де в мирі відпочине душа моя,
Там, де чекає кохана
Віднеси мене вітру!
Самим не лиши.
Я маю мету гідну.
Зачекай! зажди!
Віднеси мене вітру!
Коли палко любила душа.
Віднеси мене вітру,
Коли обіймала лише вона.
Віднеси мене вітру!
В батьківський дім.
Там скажуть пораду привітну.
Малий "я" лишився в нім.
Ой, віднеси мене вітру!
Від цих лихих думок.
Віднеси мене за парту,
За мій перший урок.
Віднеси мене вітру!
Коли босоногі бігали ми,
В ту дійсність дитячу,
Де малими були дітьми.
Віднеси мене вітру!
На ті високі кручі,
Де ходив в пору вечірню,
І наспівував пісні.
Віднеси мене вітру!
Звідси тепер віднеси.
В мою мрію завітну
Геть мене забери.
0
0
99
СЕРЦЕ ЗАКРИЧИ
Серце закричи!
Бийте щосили в дзвони!
І ти, о Голос проговори,
Щоб зміцнилися кістки!
Серце закричи!
Не ховай своєї тривоги,
Чи хочеш ти
Боротися з собою?
Хіба не досить в світі марноти?
Навіщо тобі ще підносить?
Та ти, о серце закричи!
Хай почують той крик,
І от що вони скажуть,
А хіба не зв’яжуть?
Хіба дурнем не назвуть?
Серце закричи.
В останній раз можливо.
Двері відчини,
Щоб не було це мстиво.
1
0
101
ВІЧНА ЛЮБОВ
Любов'ю вічною полюбив.
Та мов грому удари,
мене голос розділив,
твої слова ненависті й омани.
Любов'ю вічною я жив.
Знаючи щастя та втому,
і серед безмежності нив
блукав не знаючи спокою.
Любов'ю вічною загинув.
Впав, більше не встаючи.
Ту надію не віддав
любов за руку стискаючи.
0
0
153
ВСЕ ЩО МОЖУ СКАЗАТИ
"Ми вороги",
"Нічого спільного не хочу з тобою мати"
Писала ти,
що мені на це відповідати?
Що відповідати, коли телефону не брала ти?
Коли заблокувала чати,
Мовчала, не сприймала
Ніби я лиш тінь, ні! Пусте місце,
Що мені на це відповідати?
Я люблю тебе, все що можу сказати.
Скільки чув від тебе злого.
Слів, мов гостре скло
Летіло в мене воно
І я не намагався тікати.
Твої погляди вже не забути.
Ні посмішки,
Ні сміху,
Ні голосу,
Ні доторку твого
Що мені на це відповідати?
Забути і вже не згадати?
Я ще досі люблю тебе,
це все що можу сказати.
0
0
138
ВОЛОДАР СВІТУ
Мене переслідувала мить,
І блаженне та дивне відчуття.
Її за миль завидь
Ти кинешся у почуття.
Спрага, рвіння, злети...
Усе змішалося в тобі.
Ночі, гоніння... я тонув у небутті
Чи хтось згадає цю хворобу?
Чи винайдуть ліки колись?
Для неї немає меж, закону.
Згинь або схились.
0
0
358
Чорна гроза
Я бачив плями у повітрі.
Здається що воно живе,
І бачив злість у вітрі,
Той, блискавицю за собою веде.
Від чого злиться він?
І чому покою немає?
Дує, і б'є у дзвін.
Лихо сталося він знає.
І той дзвін його тривожний
Небеса наповнює усі,
І розноситься клич переможний.
Невже перемога? Ні!
З небесного гаю
Залунала, ворога труба,
І завиднілось на небокраю
Війська - лиха орда.
Було їх безліч. Була пітьма
На конях сиділи гордо.
Ось підкотила артилерія.
Закричали воїни хоробро.
Піднялася зброя, залунали постріли.
Кіннота зірвалась в бій,
І зійшлися в битві сили
Захоплюючи погляд мій.
Вітер продовжував шуміти
Над деревами чорна хмара повзла.
Було це складно усе уявити
Та мабуть, буде просто гроза.
0
0
247
ВИХІД
Завалили вихід тяжкі брили.
Не втекти ніяк.
Узяти грізний молот і тільки так,
Тільки так, як вчили.
Гамселити камінь щодуху,
Так щоб було відлуння в руках.
Ми спільні по духу.
З'єдналися в каміннях.
У важкій праці толку багато.
Кожного його молот кує.
До праці ми стали завзято.
Для нас вихід завжди є.
0
0
264
Слова на білому папері
Ці слова на білому папері
Не з мармуру, ні.
Мов хмари на небі
Їх змінюють другі.
Той хто допізна сидить.
Хто розраду шукає в письмі,
І от настане мить
Відповіді не знаходить.
Які слава підбирати,
І про що ж писати?
Душу чорнилом втішати.
Слова на білому папері
Не з мармуру чи титану,
Не зламають стіну кам'яну.
На них не варто покладати,
Не варто покладати надію свою.
5
0
251
Запах давньої весни
Пилюка старої майстерні.
Запах деревини.
Краще чим в таверні,
Запах давньої весни.
Ті часи навчання,
Часи мозолистих рук
Коли яскраве бажання
Було всього лиш звук.
Бажання творити для себе.
Бачити красу.
Змінити старе
Й почати історію нову.
Замість полотна та фарби-
Холодна в тріщинах стіна.
Замість різнокольорової палітри-
Банка сіра.
Красиш широкими масками.
Сірий, сірий лише він.
Вперто працюєш руками
Одноманітність наче дзвін.
Згадуєш пилюку майстерні.
Запах деревини.
Все же краще ніж в таверні
Той запах давньої весни.
3
0
355
Лиш одна спроба
Невже це так важливо?
Невже з життям готовий покінчити,
А як ні то нити й нити
Та згори воно!...
Життя дорога довга.
Важка, йде круто вгору
Навіщо ж заганяти себе в нору?
Позбавляти світла ...
І що далі?
Ти це зробиш, все!...
Не кричить, не гуде
Покінчив, оце дні веселі.
Варто було?
Варто було починати,
Щоб тепер твої кістки збирати.
Невже це так важливо?
4
1
270
Антракт кохання
Тобі лиш мить потрібна,
Аби зірвати серце чиєсь.
Капля любові ненадійна,
А обійми - гірка смерть
Ззовні ти мальва чарівна.
Нутро ж твоє гниле.
скажи мені кохана
чи твоє серце ще живе?
Я був сліпим своє життя.
Не варто було кохати.
Тепер порину в небуття, я
серце своє роздирати.
2
0
294
Перший рядок
А пам'ятаєте те тремтіння?
Пам'ятаєте холодок?
Коли взялися за перший рядок.
Коли захоплювало подих,
Не могли відволіктися.
Новий і новий списували листок...
Перша історії, перший герой.
Скільки профільтрували думок
Переписували, міняли й врешті-решт опублікували.
Далі друга, третя книги пішли,
А пам'ятаєте тремтіння?
Згадайте холодок і той давній
Свій перший рядок.
5
1
336
Вузькі ворота
Я пам'ятаю в пітьмі своє життя.
Коли задоволення знаходив в алкоголі.
Коли не бачив майбуття,
Розбитий та зламаний в горі
Розпуста лилася потоком
Ненависть шепотіла у вухо.
Очі накрились рядном.
Кричу в темряву... тихо.
Все був ладен я віддати.
Відректися від нечестивого,
Аби світло істини придбати -
Сенс життя мого.
***
Тепер знайдена дорога.
Не кожен відважиться нею йти
Та хто хоче до Бога
Піде вузькими ворітьми.
2
0
194
Підозри
У пошуках сенсу життя
Заходимо далеко.
Дороги обираєм на вмання,
Чи ті які впадають в око.
Їх є сотні,
І Кожна кудись веде.
Одні просто марнотні
На інших підступне й лихе.
Мимоволі спадає думка,
Чи не один це шлях?
Не спільна задумка.
Дорога в одних лише пастках.
4
1
250
Геть минуле.
Ти забудеш мої слова.
Забудеш ті хвилюючі миті
Коли була для мене одна,
Одна у цілому світі.
Коли між нами з'явилась ненависть?
Коли я лишав тебе саму?
Невже совість не коле?
Невже я кохав іншу?
Забудеш, забудеш усе до крихти.
Вирвеш наче й не було.
Я же буду пам'ятати,
Буду пам'ятати моя кохано.
4
0
294
Ні!... Ні... Так.
Гірке кохання на язику.
Зради труп в кутку.
Ціла купа черепів,
Дурнів!
Ломить тіло викручує сустави.
Скаженіє погляд.
Дивишся пітьма...
Там прірва.
Соковитий плід.
Сік тече по шиї.
Зривається нога...
На шиї вже петля.
3
0
250
Згадка
Невдалі польоти та болісні падіння
У кого їх не було.
Хапаючись за життя павутиння
Падаємо розбиваючись в ніщо.
Справи, заняття, плани,
Голова від усього кипить,
А ще гроші дістали
Втрачається світла нить.
І життя біжить, біжить, біжить ти ледь встигаєш.
На мить голову підійми
За справами, роботою, сім'єю вже не вбачаєш
Спасителя свого руки.
4
1
257
