На галявині серед лісу сиділа лисиця на яку розпечене світло кидало своє проміння. Від неї чулося стримане схлипування.

— ТВОРЦЮ прошу, прошу, прошу Тебе! Ти завжди відповідав мені, підтримував, беріг, і я дякую Тобі, але Ти знаєш Дерса, і знаєш як він подобається мені, і, як я хочу бути з ним. Прошу якщо він від Тебе, хай він знайде мене першим. Я дуже хочу бути з ним, але все ж зроби, як Ти бажа...

Лисиця замовкла, настарчила вуха. З глибини лісу вона почула, як хтось біг. Кроки ставали гучнішими й стало зрозумілим, що біжать до неї. Вона завмерла й припинила дихати. Чула стукіт серця. Ось, кущі зашаруділи, і з них на галявину вискочив лис. Делка роззявила пащу. Очі наповнилися новими слізьми. Вже у наступну мить вона зірвалася з місця й кинулася в обійми до лиса.

— Делко!? Що з тобою? Чому ти тут? Я місця не міг знайти, ти раптово зникла.

Лисиця не відповідала. Єдине, що тоді в голос сказала було - «дякую».

I

Дерс сидів на вершині кам’яного виступу високо над землею. За ним був вхід в печеру. Зверху сапфірове небо, подекуди затягнуте хмарами. Знизу майоріли вершки дерев, гілки яких скручувалися та спліталися в єдиний безмежний клубок.

Руде хутро ніжно сколихував вітер. Погляд іржавих очей лишався нерухомим і серйозним доки збоку не підійшли.

— Напад? Чому ти сидиш сам?

— Чому один? В мене завжди відчуття, що я один. — відповідав він важко зітхаючи та дивлячись на свої лапи.

— Ну-ну. Три лисиці, і ти кажеш що сам.

— Гукє нападе знову і ви всі вийдете воювати з ним? Хм, ти б вийшла, так?

Дерс поглянув на чорні вушка лисиці, котрі смикнулися спочатку в сторони потім стали рівно. Смикнувся хвіст. Блакитні зіниці турботливо бігали по оку розглядаючи пошарпану морду Дерса. Дерсу сподобалися ці очі. Придивившись до деталей мордочки він зрозумів, що це, Делка. Та сама Делка з якою він вже, як два з половиною роки разом. Він усміхнувся.

— Ти вечеряв?

— Я не голодний. Ситий по горло бажанням он тих мене вбити. — він головою махнув вперед на ліс.

— Що ж ти вдієш?

— А що лишається? Вбити першим.

Делка сіла поряд і заходилася носом копошитися у його хутрі на шиї, вишукуючи бліх.

Подув крижаний вітер. Свіжий та чистий. Здається, що тільки він здатен вичистити бруд і нечистоту з голови.

Дерс відвернувся і поклав підборіддя на маківку Делки. Хвилину вона посиділа біля нього спокійно, але потім відсторонилася, і зі словами: «Йдемо. Поїси з нами» - зайшла в печеру. Майже прямокутний видовжений вгору смолянистий вхід, нагадував пащу і був зловісним.

Він лишився сидіти пильно оглядаючи простір попереду.

— Всі території будуть моїми.

Минає декілька днів. Один з лисів Солена прибіг до межі з територією Дерса, звідки його до лігва привів Найлісор – його підданий.

— Це від Солена. З вами бажає зустрітись Лайла. Вона зараз на його території, на Соленевій.

— Лайла? Та сама Лайла?

— Так. Особисто мені сказала, щоб я передав вам це. — відповідав лис.

— Гаразд. Передай Солену, щоб приводив її завтра вночі на межу. Я буду чекати.

— Як скажете. — лис нахилив голову та потім підняв наважуючись на запитання. — Можна вас запитати?

Дерс пильно того оглянув, примружуючи очі.

— Запитуй. Що потрібно? — повільно промовив він.

— Ви знайомі... ну... з Лайлою? Типу до цього ви були з нею знайомі?

— Ні. А що?

— Нічого-нічого. Просто...

— Що? Кажи.

— Вона така красива. Мене дивує те, що ви нічого не запитуєте про неї. Це не моя справа, але... але ви знаєте яка вона красива, так?

— Так, друже.

— Знаєте?

— Так, це не твоя справа. — лис опустив голову, а Дерс продовжував. — Передай Солену. Завтра на межі, вночі, з Лайлою. Зрозумів?

Лис кивнув.

— Йди. Найлісор проведе тебе.

Коли ж Найлісор повернувся, Дерс сказав тому наступне:

— Якщо Лайла лишиться, той гукє нападе. Можливо, це пастка тому передай усім аби були неподалік. У мене дурне передчуття щодо цього. Будь на готові, друже.

Найлісор, що було йому властиво мовчки й покірливо вислухав. Це був великий мускулистий лис з суворим поглядом і тілом, всипаним багатьма рубців й шрамів від укусів. На правому плечі шматок м’яса яке зажило де було вирване в бою хутро. Він вислухавши кивнув.

— Хм. Красива. Мама завжди казала, що чиста лисиця – це, найкраща лисиця.