XIX

Коли Лекса і Солт вилізли й лишилися самі, вона гнівно стала говорити:

— Значить, любиш їх. Мусиш піклуватися про них, один лис, і одна лисиця, ха! Як це хитро, як підступно.

Солт важко зітхав.

— Припини. Так правильно, і...

— Правильно? Що правильного?! Що правильного в тому, що ти прямо мені в очі кажеш, що любиш їх!...

— Припини! — цього разу гаркнув Солт. — Не думала, що я справді люблю їх, що вони мої лисиці, вагітні від мене, і мо...

— Ти зрадник і мерзота. Я ж люблю тебе.

— Лая і Хані мої лисиці, з моїми дітьми, яких я хочу. Вони мені дорогі та цінні. — холодно продовжував Солт не звертаючи уваги на її слова. — Ти з Дерсом, а я з ними, це буде правильно і справедливо.

— Дерс – Дерс – Дерс, будь проклятий цей Дерс. Ти знаєш, я не з ним.

— Лекса, ну що ти... що ти робиш? Хіба не розумієш що ми загралися в усе це. Ти його лисиця. Я... я просто використовував тебе, щоб слідкувати за ним. Тільки й всього.

— Не треба.

— Ні! Ні – ні – ні! припини. У мене свої лисиці, у тебе своє. Я не збираюся, це продовжувати. Тепер ти все знаєш. Тепер ми з Дерсом примирились, і я...

— Припини. Не кажи так.

— Годі! — гаркнув люто Солт. — Усе була помилка!

Лекса опустила голову. Зціплювала зуби аби не видати свого страху й переживання. Стали капати сльози.

Тим часом між Делкою та іншими зав’язалася розмова.

— Скажи Делко, а як Дерс взагалі має захищати свою величезну територію, коли в нього одні лисиці.

— Він знає як. — відповіла Делка розуміючи що та глузує. — А Хапс, як?

— Ха! До нього он Талкенс приходив, Келт і інші. Не знаю про що вони говорили, але він після цього був дуже задоволений і говорив, що скоро усе зміниться.

Тут Делка вирішила припинити цю розмову, а ще вона вирішила негайно повертатися і розповісти про свої підозри Дерсу.

— Я підслухала, і знаєш хто буде на зборах? Ти ж знаєш про збори, так. Там буде той самий Салп.

***

— Це значить. Нащо? Ну нащо, так? ррррр... — крикнула Лекса піднявши очі на Солта, залиті сльозами.

— Вибач. — відповів Солт, без найменших колихань в серці. — Так буде краще для тебе і для мене.

— Не буде. — сказала та тихо, розбито.

Солт лиш помахав головою.

— Лексо, я маю доглядати за своїми вагітними лисицями. Я їх люблю й ціную. Пробач.

Вона повільно підняла очі на нього.

— Ти справді тільки використовував мене?

Саме в цей момент вилізли Малога з Сенікою, а за ними Делка. Малога однаково глузливо оглянула і сумну Лексу, і серйозного Солта якому сказала провести їх до межі. Солт ніяк не заперечив і пішов лишивши лисицю без відповіді.

— Лекса я... — почала Делка.

— Замовкни! — дико гаркнула Лекса і відвернувшись пішла.

Делка зітхнула ще важче, але підозрювала, яка розмова сталася у них з Солтом.