III

Лайла полювала на галявині. Її щока, ніс і вухо було золотим від сонця, а сама галявина до країв залилась апельсиновим світлом вечірнього заходу. Впіймавши мишу вона пережувала й ковтнула. Смак м'яса був гірким що виразила її мордочка, зморщившись. Зимою, що миші, що лиси - усі кістляві, усі замерзлі й від того пережувати таке м'ясо - досвід не з приємних.

Гігантські шматки граніту і мармуру, постали монолітною масою серед безмежної рівнини голих верхівок дерев. Бігаючи зеленими оченятами з каменя на камінь, з гори на гору, з вершини на вершину, очі Лайли розпалювалися дедалі дужчим захватом. Пахло свободою та волею. Волею - лісної глушини. Сонце, сідало за ряд гір. Вишикувавшись суцільним ладом вони мов зуби тягнулися далеко за горизонт, а крик сокола розносився в холодному небі чітко та власно. Гул вітру - гуляв над верхів'ям дерев.

Густа шерсть не рятувала лисицю від морозу. Вона тремтіла, нетерпляче озираючись на пагорби. Прикрила лапи хвостом. Губи оголили загрозливі зуби. Злість і дратування перетворювались у щось невинне й помилкове, викликане безумовно Дерсовим спізненням. Коли ж Дерс з’явився на верхівці пагорба, Лайла намагалася повернути обурливість, проте вона раділа його появі. Ні запізнення, ні холод не мали значення.

— Кидай мені! — кричав Дерс.

Лайла тримала мишу зубами за хвостик. Вона опустила грайливо передню частину тіла, потім підскочила і кинула мишу на Дерса, щоправда, прямісінько тому в лоб. Миша впала на сніг і стала тікати. Лайла кинулась за нею.

— Доганяй!

Але раптом вона впала. Дерс миттєво підбіг.

— Що сталось? Лайлі?

Коли він нахилився та скочила на нього і повалила на землю. Лисиця розмахуючи хвостом лягла на впійманого лиса.

— Ти мала ловити її, а не мене.

— Мені миша не цікава. Її м’ясо гидотне.

— Гидотне?

— Ва-іхі-L:-еїї-аврь-ні-ії. Так кажуть.

— Хм. У нас Ва-іхі-L:-еїї-аврь-ні-ії.

Мовчання. Лайла схилилась до морди й ніжно облизала його лоба.

— Які лисиці тобі подобаються?

Дерс нахмурив очі, зберігаючи усмішку.

— Всі хто мені подобаються тут. Моя мама пам’ятаю говорила: «Чисті лисиці – це, найкращі лисиці». Саме це, мій основний критерій.

Після цих слів Лайла ставала похмурішою. Радість зникала, натомість її замінила задумливість.

— Я сьогодні піду.

— Куди? — спокійно запитав Дерс.

— Не знаю. Нуууу до Салпа можливо. Його ж земля тут не далеко та й він двох вовків сам вбив. А ось ти? Ти, що такого зробив, щоб я лишалась з тобою?

— А хто ти така, щоб я лишав тебе на своїй території?

Лайла тупо вперлася в Дерса очима.

— Зараз відгризу вухо.

Дерс засміявся.

— Я серйозно зараз відгризу тобі вухо.

Вона хотіла гризнути та Дерс взявши її лапами скинув з себе, повалив, і тепер ліг на неї. Лайла погаркувала, хоча не припиняла махати хвостом.

— Тільки ти встанеш я відгризу тобі вухо, і носа відгризу, і хвоста теж. Не сумнівайся.

— Хто цей Салп? Ти хочеш піти до нього?

— Хочу, а тобі що? — сказала на половину холодно.

— Як це що? Я тебе нікуди не пущу.

Тут лисиця дзвінко засміялася.

— Ти, мене? Не... не пустиш, кажеш?

Дерс кивнув.

— А як так. Що я буду робити в тебе? Салп мене б дуже цінував. Він зробив би мене своєю яснодаркою. Він би мене захистив і вбив би кожного хто якось косо подивився чи загравав би до мене. Я йому хороша пара, і він нічим не уступає тобі.

Дерс форкнув глянувши вдалину.

— Ти будеш моєю яснодаркою.

— Та невже?

Дерс ще раз кивнув.

— А якщо я не хочу.

— Тоді в мене є ще три лисиці. — трохи серйозніше відповідав він.

— А знаєш скільки в мене є лисів? Оооо, більше ніж твоїх лисиць, а скільки з них хочуть хоча б, щоб я прийшла і пожила на їхніх територіях, оооо тут ще більше, а якщо говорити про близькість з кимось, то тут сотні охочих, і знаєш що?

— Що?

— Тебе там не має.

Дерс усміхнувся.

— А Салп є?

— Є. Він перший, а знаєш чому?

— Чому?

— Він вбив двох вовків самотужки, а ти? А ти, що зробив такого?

Дерс мовчав пильно дивлячись на лисицю, яка так само пильно дивилася на нього. Ось, він схилив морду до неї й легенько вкусив за вухо, потім за шию. Лайла мовчала, але було щось нетерпляче, ріске в її погляді. Він прошепотів:

— Як я тебе люблю.

Тепер її очі не могли «насититися» його очима. Вона мовчала бувши цілком зосередженою.

— Ти згідна на ніч возз’єднання (шлюбна ніч)зі мною?

— А Салп?

— Мені чхати на Салпа, ти моя і моєю залишишся.

Вона настарчила вуха та усміхнулась.

— Ти не боїшся його? Він вбив двох вовків, ще казали про рися, і ще, що він дуже сильний. Мені казали вже декілька разів, щоб я прийшла до нього, а я...

— А ти моя.

Лайла замовкла знову розглядаючи очі й морду Дерса.

— Ти мене захистиш? Пообіцяй що захистиш, якщо я твоя.

— Обіцяю.

Помовчавши якийсь час вона сказала.

— Я згідна.

— Згідна? На ніч...

— Так. Я буду яснодаркою чи ні?

— Будеш.

Лайла задумалась. Її хороший настрій знову зникав, тому Дерс нахилився і став облизувати щоку, а потім шию. Ось, він відійшов і лисиця встала.

— Я голодна.

Дерс притиснув її до себе і довго не випускав. Вона безсумнівно задоволена таким вчинком гугоніла

— Я неподалік заховав здобич. Почекаєш?

Лайла погодилася. Дерс прилизав її лоб перед тим, як піти, і зробив він це, якомога ніжніше, щоб лисиця не мала сумнівів стосовно свого вибору. Дерс сховався за пагорбами лишивши її саму.

***

Не пройшло і декількох хвилин як Дерс пішов, а вона ходила туди сюди роздумуючи над чимось важливим.

— Він не помітить. Я не буду нервувати, і не помітить. — говорила у слух.

Вона набрала в груди повітря, закрила очі й повільно видихнула. Відкривши їх вона глянула вверх на гори. Сонце давно зайшло, але їхні верхівки ще берегли світло на відміну від землі, на яку опустилась темрява.

З лісу вийшло двоє. Їхні очі світились в пітьмі.

Незнайомці підходили ближче. Підкрадалися. Раз! Обоє зірвались до Лайли. Різкий тріск снігу! Вона підскочила. Обернувшись її зіниці розширились, притиснула вуха до потилиці відходячи назад. В наступну мить вона кинулась тікати.

Лиси висунули язики. Вони швидко перебирали лапами. Кричали та голосного хекали. Лайла вертіла головою в пошуках Дерса. Її серце розривалося від страху. Тук – тук – тук – тук – тук!.... крик застряг в горлі. Повернула погляд назад. Чорна фігура пригнула, і її лапки розійшлись, груди з мордою зарились в сніг під масою гладкого лиса.

У вухах дзвін…

Важка лапа давила на щоку. Морда заривалася глибше. Сніг частково закрив ніс. На боці лежав лис. Вона ледь могла дихати. Інший став обнюхувати, інколи облизувати.

На Лайлу налетів дикий жах коли незнайомець забіг назад і зубами гризнув її хвоста.

— Ні – ні – ні! Дерсе!!! Деееер...!

Лайла намагалася звільнитись. Лис гарчав, сильніше. Стискав щелепи змушуючи беззахисну скавчати. Вона скавчала постійно, але тепер зробила це якомога голосніше. Усе робилося швидко й ось, лис на ній лапою притис хвоста, а інший зайшов назад. Тут лисиця стала з усіх можливих сил смикатися і рватися та було марно.

Спереду рознісся дикий, невимовний вереск: «Заберись від неї!!!».

Лайла знала, це Дерс, але чомусь думала що мине безліч часу перш ніж вона звільниться. Перед очима білі крихітні кришталики снігу, краєм ока вона бачила лиса зверху. Хрускіт снігу наростав все більше й ось, важкість зникла. Тіло Дерса пронеслось над нею. Почувся гаркіт. Піднявшись, і відбігши якомога далі вона нарешті на повні груди вдихнула.

Зуби вбилися в шию. Ріска біль викликала судоми. Дерс зціпився й вирвав шматок себе з пащі нападника та відскочив. Виплюнувши пучок хутра лис з вереском зірвався на Дерса. Той обернувся і ледь встиг відхилитися від смерті. Смерті, яка пролетіла за волосину від його носа. Дерс продовжував боротися проти двох нападників. Лайла стояла подалі й крутила головою в пошуках допомоги. Крик Дерса змусив її обернутись. Струмками по його морді текла кров. Вухо було надгризене.

У носі застоявся сморід тіла. Риб’ячий сморід змішаний з потом.

Дерс підскочив, вигриз за горло. Здушив. Ледь не вирвав горлянку, але відірвався на другого. Майнув блиск зуб.

Дерс ухопив за шию. Напружив щелепу. В пащу потекла кров, рідка, гаряча. Лис загорлав, але Дерс не закінчив справи, бо другий вже вп’явся в лапу. Він відпустив, повернувся і лапою гребнув по очах іншому. Той з криком впав. Як тільки Дерс повернувся отримав удар, а за ним поштовх. Він загарчав. Схопив набридливого за загривка і кинув на спину. Лапою здавив горло. Гриз груди й живіт, до кровавого місива після чого відійшов, щоб перевести дихання.

Він завмер. Різко повернув голову в сторону. В очах пролетів переляк. Настарчив вуха. На галявину вибігали ще хутра. Дерс повернувся до Лайли, але зрозумів, що втекти не вдасться.