Глава 17
В кабінеті було тихо , вони розмовляли довго , до закінчення зміни . За п'ять хвилин до закриття кафе цей чоловік вийшов з якимись сумним виразом обличчя , я нічого не зрозуміла і продовжила свою роботу . Вимила посуд , склала все по полицях , а потім зробила зелений чай взяла різні смаколики і направила до кабінету Дмитра Олексійовича , захопивши з собою касу . Думаю за п'ять хвилин ніхто не має приїхати .
Двічі постукала , почула коротке " Заходьте " , відкрила двері і зайшла .
Що ж запитає Дмитро. Ця глава для мене була емоційна, тому така маленька, вже завтра буде продовження . Приємного читання.
Двічі постукала , почула коротке " Заходьте " , відкрила двері і зайшла .
- Я тобі приготувала зелений чай і також захопила з собою касу - відразу переходжу до теми .
- Добре , дякую - якось задумчиво відповідає він
- Щось сталося ? - одразу запитала в нього .
- Ні - відповів він.
- А якщо чесно ? - бо серце підказувало мені , що все не так , як як зараз здається.
- Якщо чесно , то не дуже - стомлена відповів він і обхопив руками обличчя .
- Що сталося ? - вже ближче підійшла до нього я і закрила за собою двері
- Сталося - відповів він .
- Щось погане ? - запитала боязко в нього.
- Навіть не знаю добре чи погано - потягнувся за чашкою гарячого чаю.
- Розповідай , думаю , що зможу тобі відповісти - всетаки настоюю та тому, щоб він поділився зі мною своїми проблемами.
- Добре тоді слухай . Моє дитинство проходило в дитячому будинку , мама померла коли мене народжувала, а про батька я взагалі не знаю . У дитячому будинку надімною всі насміхалися, я був слабим , часто хворів . Після того як мені виповнилося вісімнадцять , мене випустили з дитячого будинку , я не мав до кого навіть піти і на чому дібратися в місто, адже наш дитячий будинок знаходиться в кінці міста, де ніколи не приходили люди, щоб всиновили собі дитину, яка мріє жити в люблячій родині. Як тільки добрався до міста одразу пішов на роботу. Так заробив собі на перший хліб , потім на знімання однієї кімнати . В дитячому будинку весь час я присвячував книгам , тому здавши всі екзамен на відмінно одразу поступив на державне і став вчителем історія . Цей предмет мені найбільше сподобався і захоплював мене , тому я став учителем і ділюсь всоїми знаннями з учнями . Спочатку викладав у рідному Івано-Франківську, потім там відкрив своє кафе, але згодом його в мене забрали . Мене підставила одна людина , я не хочу зараз про неї розмовляти тільки коротко розповім . Це була жінка , вона одразу мені сподобалась почав до неї залицятися . Вже через кілька днів ми почали зустрічатися , через тиждень вона вже переїхала до мене , а через місяць вона підробила документи і стала власницею кафе. Я її любив по справжньому, а вона виявилася підлою людиною . Я не міг сили більше знаходитись в тому місці, тому переїхав до Львова заощадження в мене були , тому відкрити нове кафе для мене Не склало труднощів . Це кафе було мого друга , хорошого друга , але він був змушений поїхати до Ізраїля, і так тепер це кафе належить мені. Влаштував вся на роботу до школи, викладати мені подобалося найбільше . Кафе просто тримав як свій бізнес , потім хочу відкрити мережу сякий кафе в Україні, а зараз до мене приходив мій батько . Я навіть не очікував його побачити . Він розповів мені про маму, про себе, ми з ним довго говорили , і як на мене то знайшли спільну мову , але все не так просто в нього, зараз в нього є сім'я , дочка , в мене є сестра . Я все своє життя був один, а тут в мене появився батько , молодша сестра . В мене просто немає слів - на його розповіді навіть не знала , як реагувати тому просто підійшла й обняла його . Він сидів на дивані , я біля нього ми обнімалися , довго , він не хотів пускати мене з обіймів , а я й сама не хотіла йти . Нам добре разом, але я змушена була повідомити йому одну новину .
- Подивися в нас схожі долі , але мені повезло набагато більше , тому що я жила в люблячої сім'ї , для мене робили все , аби я про ніщо не здогадувались , зараз я навіть не знаю чи хочу шукати свою справжню маму і тата, як вони змогли мене покинути, не знаю , але знаю тільки одне , що нам судилося зустрітися вже адже в нас так багато спільного - говорю ці слова і на очі навертаються сльози. Ці слова я говорила від щирого серця, від душі. Мені хотілося підтримати його, адже знаю , як допомагає війська турбота і опіка .
- Боже Софію я навіть не подумав коли почав розповідати тобі про все , твої рани ще не зажили, а тут я своїми - але я перебиваю його .
- Нічого , ти ж мене заспокоював коли я дізналася правду. Зараз ці слова я сказала не для того, аби тобі нагадати про свою ситуацію, а для того, щоб підтримати тебе - переконую його.
- В мене для тебе є одна новина - раптово повідомляю йому.
- Яка ? - запитує в мене
- Я знаю хто твоя сестра - від цих слів в нього очі полізли на лоба
- Що? - перепитує він
- Так я знаю хто вона , і ти також знаєш її - всетаки вирішила розповісти правду, адже Аня вже знає, отож і він має право. Можливо з одного боку це він мав дізнатися від батька, але я не с трималась і розповіла йому .
- Що? - не вірить мене Дмитро.
- Ви з нею вже знайомі .
- А звідки ти знаєш хто вона ? - зацікавлено запитує.
- Я сьогодні дізналася про це , вона сама мені розповіла .
- І хто - вже насторожено запитує
- Аня з мого класу - спокійно відповідаю.
- Що в нього на очах з'явилися сльози , але він вміло їх приховав.
- Так це вона - підтверджую свої слова .
- Звідки ти знаєш - він що думає, що я його обманю? Задаю сама собі запитання , але одразу відповідаю на нього.
- Сьогодні вона розповіла мені , що коли вчора ми збиралися поїхати до Юльки то батьки і про це розповіли , не переживай сім'я твого батька зраділа , що в них буде ще новий член сім'ї - запевняє його.
- Зараз в мене нема нормально пояснення до цієї всїєї ситуації, але запитаю одне....
Що ж запитає Дмитро. Ця глава для мене була емоційна, тому така маленька, вже завтра буде продовження . Приємного читання.
Коментарі