Глава 16
Здається мені , що мої слова його не зупинять . Він почав підбиратися до мене з кожним кроком, серце просто пішлл в п'ятки .
І ось ми вже підїжджаємо до мого дому. Дмитро зупиняє машину і виходить, як справжній джентельмен відкриває мені двері.
Заходжу до кухні і бачу, що мама щось готує, кидаю куртку і чоботи і прямую до неї.
Тато приїхав через п'ятнадцять хвилин, ми повечеряли і я пішла робити уроки. Після того я вирішила прчукати людину, яку не хотіла бачити. Почала набирати ім'я і прізвище , яке давно хотіла забути, але назавжди воно залишиться в моїй пам ' яті, як чорний слід. Але ніякої інформації я не знайшла. Жодної. А навіть не знаю чи зрадила чи ні. З такими змішаними відчуттями я пішла спати, але довго не могла заснути, ніби настала безсоння .
Ранок :
Так як у нас класний керівний відповідальний і креативний , то сценарій він підготовив самотушки , ми тільки розібрали слова і вибрали пісні. В принципі сценарій мені сподобався, він базувався на сценках, які як на мене були дуже смішними, мені випала роль снігурочки.
День пройшов добре , я сиділа з Анею , бо Маша не прийшла. Після того попрощалась з подругою і попрямувала на роботу, адже настала мою зміна. З Дмитром ми не бачились ні в школи, і на роботі . Коли я запитала в Агнеси чи вчитель на роботі то вона відповіла, що він прийшов близько полудня і зараз знаходиться у своєму кабінеті, і жодного разу не виходив .
Агнеса вже пішла додому , залишилась тільки я на робочому місці , в кафе майже нікого не було , тому я зробила собі ванільне капучино і напомнила свій настрій чудовим напоєм. Несподівано в кафе зайшов якісь чоловік , років сорока він одразу підійшов до стійки.
Ось так закінчується ось ця глава . Чекаєте продовження?? . Підтримайте мене❤❤❤ Для автора свято коли ви підптимуєме його, а для читача, коли автор викладає нові глави, тому я стараюсь для вас ❤❤❤.
Ваша Yevhenia.
- Не підходь до мене : закричала я.
- Чому ? Софія ти що боїшся мене? - зацікавлено запитує .
- Так боюсь - і з очей полилися гіркі сльози, але несподівано з кабінету вирвався Дмитро і потім розписувалися в мене що сталося.
- Софія , що сталося . Чому ти плачеш? - запитує він у мене, а вже потім помічає ще одну людина.
- Нічого - тільки це змогла вимовити я, і кинулась в його в обіймах . Він так ніжно мене приголубив , що я просто забула про все на світі , але несподівано той заговорив
- Софія , ходімо, вийдемо нам потрібно поговорити - строгим голосом наголосив він .
- Ні вона з вами нікуди не піде або ви розмовляєте тут , або взагалі покидайте цей заклад - заступився за мене Дмитро , за що йому дуже вдячна, адже я сама б не справилась .
- Ти хто о взагалі такий, щоб мені тут командувати - обурився чоловік.
- Я той , в чийому закладів ви зараз стоїте : строго відповідає Дмитро.
- Ну і що, мені взагалі все одно де я стою , мені потрібно розмовляти з Софією - настоює на своєму той .
- Я вам вже сказав, що з Софією будете розмовляти тільки тут, і тільки в присутності зі мною - заступається за мене вчитель і кілька тепер я починаю заспокоюватись, адже розумію, що в безпеці.
- Добре, тоді ми з тобою ще зустрінемось - тицьнув пальця в мене і покинув заклад .
- Софія хто це такий ? - запитав у мене Дмитро, як тільки за замом зачинили двері.
- Прошу тільки не тепер , я тобі потім все поясню , будь ласка - прошу в нього.
- Обов'язково мені розповів , але тепер будьть обачна, а то як на мене то він не дуже хороша і порядна людина - повідомляє Дмитро.
- Так я знаю - соромно опускаю голову і нарешті вибираюсь його обіймів.
- Добре , тоді закривай кафе - повідомляє мені - підрахуй касу і занесених до мене в кабінет , а потім я зберу речі і відвезу тебе додому .
- Ок - тільки це змогла вимовити, адже не хотілося навантажувати його, але по дорозі додому могла зустрітися з тим чоловіком , а цього я не хотілося , а зараз він може чекати мене просто за углом.
І ось ми вже підїжджаємо до мого дому. Дмитро зупиняє машину і виходить, як справжній джентельмен відкриває мені двері.
- Ну все, бувай, дякую що підвіз - прощаються з рятівником.
- Та, нема за що, буть обачніша, не залишайся одна на вулиці - попереджає мене він.
- Так - коротко відповідаю - Бувай.
- Бувай, бережи себе - відповів на прощання.
Заходжу до кухні і бачу, що мама щось готує, кидаю куртку і чоботи і прямую до неї.
- Привіт мам - вітають до мене, адже останній рак коли ми бачились то був ранок, а зараз вечір.
- Привіт доню, ти що сьогодні так пізно? - цікавиться вона.
- Ти ми ж одинадцятий клас і почали підготовку до Новорічного вечора - розповідаю, але не брешу, тому, що класний керівник заходив до нас і сказав, що потрібно швидко почати підготовку , адже залишилось дуже мало часу.
- А чому так пізно ? - цікавиться вона.
- Та ми ще встигнемо - відповідаю і на моєму обличчі зявляється посмішка, адже ця Новорічна атмосфера наближається.
- Доню, допоможи мені нарізати салат - повідамляє.
- Добре - берусь за роботу.
- Татр коли повертається додому? - запитую а неї.
- Казав, що вже виїхав - відповідає мені
- А Даня в дома? - запитую в неї.
- Так, він в своїй кімнаті , робить уроки.
- Зрозуміло - і берусь за свою роботу .
Тато приїхав через п'ятнадцять хвилин, ми повечеряли і я пішла робити уроки. Після того я вирішила прчукати людину, яку не хотіла бачити. Почала набирати ім'я і прізвище , яке давно хотіла забути, але назавжди воно залишиться в моїй пам ' яті, як чорний слід. Але ніякої інформації я не знайшла. Жодної. А навіть не знаю чи зрадила чи ні. З такими змішаними відчуттями я пішла спати, але довго не могла заснути, ніби настала безсоння .
Ранок :
- Привіт, ти була вчора в Юлі? - одразу запитує Аня.
- Привіт, так була - відповідаю.
- Що, як вона там ? - цікавиться вона.
- Добре, сьогодні її батьки приїдуть і заберуть її із лікарні - займаю своє робоче місце - А в тебе що сталося? - питаю її за вчорашній день.
- Батьки повідомили мені, що в мене є рідний брат .
- Щоо - тільки ці слова злітають з моїх уст.
- Так, я сама не повірила - на емоціях відповідає вона.
- І хто це? - запитую, бо було цікаво.
- Ніколи не повіриш - відповідає Аня.
- І хто? - нетерпляче запитую .
- Дмитро Олексійович - шепоче мене на вухо вона.
- Щооо? - цього імені я не очікувала почути.
- В мене така сама реакція, коли згадую ту вчорашню ситуацію - щиро відповідає подруга.
- А він про це знає? - запитую, адже подруга про це дізналася вчора, а Дмитро цілий день був зі мною, зранку в школи, потім в лікарні і ввечері на роботі .
- Я не знаю, мені батьки вчора розповіли , виявляється його мама померла коли народжувати, а мій батько навіть не знав про його існування . Недавно тато дізнався правду, але ще не розповів йому - хотів спершу розповісти нам правду - щиро розповідає мене події минулого дня .
- В мене просто немає слів - Дмитро різ в дитячому будинку. Наші долі подібні, але мене повезло набагато більше, адже я зростала в люблячий сім'ї, а він не міг зрозуміти як це, йому довелося пережити всі події проживання в дитячого будинку.
- Я ще сама не можу повірити - для дівчини це була несподівана довжина до того єдина дитина в сімї.
- Зрозуміло - коротко відповідаю, адже одразу пригадую події вісімнадцятого грудня, коли Дмитро заспокоював мене, коли дізнався, що мене всиновили, а він насправді знає як це жити без батьків, сьомому на цьому світі .
- Ходімо на урок - переводить тему однокласниця.
- А що в нас за урок ? - запитую , бо зовсім задумалась .
- Зарубіжна література - піднімається з місця подруга , бо до початку уроку залишилось три хвилини , а це потрібно дійти до кабінету, а зараз це дуже важко , адже саме в цей час дітей найбільше.
Так як у нас класний керівний відповідальний і креативний , то сценарій він підготовив самотушки , ми тільки розібрали слова і вибрали пісні. В принципі сценарій мені сподобався, він базувався на сценках, які як на мене були дуже смішними, мені випала роль снігурочки.
День пройшов добре , я сиділа з Анею , бо Маша не прийшла. Після того попрощалась з подругою і попрямувала на роботу, адже настала мою зміна. З Дмитром ми не бачились ні в школи, і на роботі . Коли я запитала в Агнеси чи вчитель на роботі то вона відповіла, що він прийшов близько полудня і зараз знаходиться у своєму кабінеті, і жодного разу не виходив .
Агнеса вже пішла додому , залишилась тільки я на робочому місці , в кафе майже нікого не було , тому я зробила собі ванільне капучино і напомнила свій настрій чудовим напоєм. Несподівано в кафе зайшов якісь чоловік , років сорока він одразу підійшов до стійки.
- Добрий день, Дмитро зараз на робочому місці ? - одразу перейшов до справи незнайомець.
- Добрий день, так, він зараз в своєму кабінеті - відповідаю йому - повідомити йому, що ви хочете з ним розмовляти ? - ставлю йому питання.
- Не потрібно , я сам все владою - не дочекавшись моєї відповіді він направився в кабінет, на двері яких була табличка з надписом директор. Я нічого не могла вдіяти, тому, що думала що Дмитро має знати про прихід чоловіка. Через хвилин двадцять я почула, що вони сваряться , і....
Ось так закінчується ось ця глава . Чекаєте продовження?? . Підтримайте мене❤❤❤ Для автора свято коли ви підптимуєме його, а для читача, коли автор викладає нові глави, тому я стараюсь для вас ❤❤❤.
Ваша Yevhenia.
Коментарі