Сталь
І день у день, бентежно, в неудавку
Життя бринить, немов сталеві струни:
То мимоволі трапиш ти у пастку,
Чи ж переможеш злості рабські думи.
У самоті пустелю подолаєш,
Загубишся в трьох соснах разом з гуртом,
А невідомість й далі розставляє
Сюрпризи і тікає з місця хутко.
І то, повір, таке не тільки в тебе,
А в кожного — страшне і ще страшніше,
Краси ж не мало — серця ніжний трепіт,
А хочемо приємного ми більше,
І думка ця, авжеж, не дивина,
Нікому з нас не мріється страждати,
Та рветься сталь, а все життя лиш гра,
І нам у ній судилося програти.
2024-08-24 17:00:39
1
0