Лихочинниця
Антон Шаталов
Плаче, стогне вся руїна, Піняться, ревуть моря. Громом кличеться негода, Бас напружений луна, Ширше, ширше розгуляйся! Захопи всі континенти, Хвиле, бий! Гартуй стилети — Безвісті крадеться тьма! Буря дужче все панує, Шибки б'ються навмання, В жилах кров жарка холоне, Смерть розважливо гуля, Ширше, ширше підіймайся, Вітре з невідомих круч, Жий! Жартуй! Чини нещастя! Круговертю муч та муч! Крешуть блискавки огнями, Стогне втомлена земля, Барабаняться литаври, Кожний третій помира, Ширше, ширше роздувайся, Вогнище, пали катів! Народилось нове щастя! Його промінь загорів! Гніт з кайданами порвався, І дуркує досі шторм, Де ж ти, спокій, подівався? Чом сказився мов юрод? Ширше, ширше розтікайся Море трупів з темноти, Бійся гад цей світ пропащий, Знай: тобі вже не втікти! Стихло все. Мовчить руїна. Не ревуть в жаху моря, Віджила стихія вільна, Відштормила, відгула. Розгорися! Розбушуйся! З мертвих, буре, знов повстань! Ширше! Ширше!.. вже не чуєш, Лихочиннице моя...
2024-06-20 21:52:59
3
0
Інші вірші поета
Я не піду Дощ... І знову іде дощ Дві барви, що живуть в мені Дума вічности
Інші поети
Rose P. Silver
@dragonandfish
ORCHAK
@aleksandr_kotsupal
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2596
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13082