У лазареті місць не було. Хлопець, якому Руда проломила кадик, обслуговувався поза чергою, бо мав шанс дуже скоро віддати кінці. А ось дівчину з переламаною рукою один єдиний штатний цілитель змусив стати в чергу до решти бідолах. Пошарпаних, покалічених, поранених і просто скигліїв було близько півсотні, тому чекати довелося б до ранку.
Боров, недовго думаючи, завів свій вичищений до блиску позашляховик, крикнув «залазьте» і ось уже близько півгодини гнав полями в невідомому, для його підопічних, напрямі.
Кравчик сидів на передньому пасажирському сидінні, Дорм розташувався позаду з Рудою. Вона була бліда, як крейда і норовила будь-якої миті втратити свідомість, через що могла з легкістю вивалитися з колимаги без даху та дверей. Дорм підтримував її за плечі. Дівчину морозило, тому Лупатий поверх її курточки накинув ще й свою. Він гадки не мав, допоможе це чи ні, але Руда ніби не заперечувала і гірше їй від цього точно не буде.
— А куди ми так цілеспрямовано несемося? — поцікавився Лупатий, не відводячи погляду від розпухлої та посинілої руки дівчини. Після бою Боров першою справою розірвав рукав куртки, щоб оцінити масштаб пошкоджень. Зламані кістки з неї в різні боки не стирчали, але те, що вони були зламані, сумнівів не виникало.
— Тут недалеко є село, там живе моя знайома цілителька, гарна жінка, мусить нам допомогти, — ревнув Боров у відповідь.
— А у вас немає якихось цілющих мазей, які б допомогли її перелому? — видав Кравчик, перекрикуючи вітер, що свистів з усіх боків.
— Скажи мені, Худорба, ти вважаєш, що я розумово відсталий? — спитав командир недоброзичливим басом.
— Ні в якому разі.
— Тоді навіщо ставиш мені такі ідіотські запитання? Як думаєш, якби у мене була така мазь, я б пхався за тридев'ять земель до цілительки? Чи ти просто вважаєш себе найрозумнішим?
— Перепрошую, більше ідіотських питань не буде.
— Дуже на це сподіваюсь. А краще взагалі заткніть роти й слідкуйте за Рудою, не подобається мені її рука. — Дорма здивувало почуте, але він промовчав. Щоб Боров переживав через стан новачка? Нечувано! — І, салаги, якщо ви думаєте, що я спущу ваш косяк на гальма, ви дуже глибоко не праві. Можете вже заздалегідь готуватися до посилення тренувань.
З цього моменту і до самого будиночка цілительки, лише свист вітру порушував тишу. Село виявилося звичайнісіньким поселенням, хат на двадцять, які розташувалися на узліссі соснового бору. Будинок цілительки був найбільшим і найрозкішнішим з усіх представлених будівель. Навіть здалеку, дивлячись на ці хороми, напрошувався висновок, що вона не добра тітонька, а ділова жінка, яка звикла брати плату за свої послуги.
Зупинившись біля входу, Боров висадив своїх підопічних і наказав:
— Заведіть її всередину, проломитеся без черги, скажіть, що від мене. Якщо проситиме грошей, нагадайте, що вона моя боржниця, проблем виникнути не повинно. А я поїхав, у мене тут ще справи.
Командир новобранців спритно розвернув свій позашляховик і неквапом покотив на інший кінець села.
— Може теж рушити на Територію Магії та стати цілителем? Я не відмовився б жити в таких хоромах, — заздрісно сказав Кравчик.
— Ходімо вже всередину, — шиплячи від болю при кожному кроці, промовила дівчина і відчинила двері здоровою рукою.
Відразу за потужною двостулковою красунею, прикрашеною двома різьбленими лебедями, виявилася простора приймальня. Світлі шпалери, свіжопофарбована помаранчева підлога, акуратні м'які стільці вздовж двох стін і десяток чоловіків похилого віку і бабусь, які сиділи в черзі на прийом.
Щойно Кравчик зачинив за собою двері, запанувала незручна мовчанка. Літні відвідувачі дивилися на новобранців, як на новонароджених цуценят, яких злі люди кинули на роздертя вовкам. А трійця боялася навіть поворухнутися, щоб не спровокувати цих, на перший погляд, необразливих людей похилого віку.
Набравшись сміливості, Дорм зробив невпевнений крок уперед, атака пішла негайно.
— Юначе, а куди це ви? — вкрадливо запитала давня, як світ стара, покручуючи в долонях дерев'яну тростину із залізним набалдашником у вигляді голови бика.
— Та мені тільки…
— Усім нам тільки спитати, — перебила Дорма та сама стара. Серед місцевих вона була, найімовірніше, найстаршою і найголовнішою скандалісткою. У зграї вовків така особина беззаперечно була б ватажком.
— Ви не бачите, у дівчини рука зламана, їй потрібна термінова допомога! — встряг в розмову Кравчик.
— Ну й що, у мене взагалі ноги немає, — постукала бабка тростиною по дерев'яному коліну, — і нічого, стою в черзі, як і всі.
— Ми солдати Королівства Віндіна, і ми повинні обслуговуватися позачергово! — невпевнено вигукнув Худорба.
— Онуче, ти впевнений, що хочеш помірятися пільгами? Чи не боїшся програти? — грайливо спитала стара. Всі інші люди похилого віку, що сиділи в приймальні, гидко захихотіли.
Білі двері, що вели далі в будинок, навстіж відчинилися. На порозі стояла низенька повна жінка, одягнена у вузькі штани, що обтягували значних розмірів ноги, кофту з довгими рукавами, рукавички, маску та шапочку. Все це було яскраво-бордового кольору. В армії їй би відразу привласнили прізвисько «Багряна леді», чи щось подібне.
— Що за шум? — командирським тоном запитала жінка. Всі люди похилого віку моментально почали зображувати страждання і безпорадність. А головна бабця з тростиною голосом невинного кошеняти вимовила:
— Віолетто, ці ось солдафони увірвалися до приймальні, почали кричати й погрожувати, що якщо ми їх не пропустимо, то посадять нас усіх на кіл. Ми їм кажемо: проходьте добрі молодці, а вони нам: де ваша повага, ми солдати Королівства Віндіна...
— Баба Опанаса, годі! Я сама розберуся, — перебила її цілителька. Схоже, що тільки вона мала управу на цю стару з палицею. — Хто ви та що вам потрібно?
— Ми підопічні Борова і нам потрібна допомога, — сказав Дорм, зиркаючи на бабу з палицею. — Дівчина зламала руку, а в лазареті військового табору немає вільних місць.
— Ясно, заходьте. Посадіть її на вільний тапчан, як тільки зможу, я займусь вами. Золотце, ти потерпиш? — лагідно звернулася вона до Рудої, бачачи її мертвенно-блідий колір обличчя. У відповідь дівчина підняла великий палець здорової руки вгору.
Трійця швидко перетнула приймальню, відчуваючи, як гнівні погляди вороже налаштованих старців пропалюють спини, і зачинили за собою двері.
Тепер вони опинилися безпосередньо у кабінеті цілительки Віолетти. Він займав більшу частину будинку.
Заспокійливий рожевий колір стін. Новий, що ще пахне свіжою деревиною, паркет. Акуратний, без особливих вишукувань, письмовий стіл. По одному широкому тапчану вздовж кожної зі стін. На одному сидів літній чоловік, який спостерігав за тим, як хитається його нога. На другому лежала вагітна жінка, Віолетта саме оглядала її. Третій тапчан був вільний. На нього трійця новобранців і вмостилася.
— Віолетточко, я можу йти? — дуже повільно, мало не пережовуючи кожну літеру, спитав чоловік похилого віку.
— Так, чекаю на вас через тиждень, — відповіла цілителька, не відриваючись від обстеження вагітної. З її рук виходило зелене світло, і вона повільно водила ними над животом жінки.
Літній чоловік дуже повільно, ну прям приступно повільно, встав з тапчана і зі швидкістю гусениці подрейфував до виходу.
Трійця дивилася на старого, що йшов, і дивувалася, за скільки ж годин він дійде до сусіднього будинку?
— Ви так не дивуйтеся, це він на вигляд немічний, хворий і старий, а так він здоровіший за всіх нас буде. — закінчуючи огляд вагітної жінки, сказала цілителька. — З дитиною все добре, вагітність минає нормально, чекаю на вас обох з не менш щасливою усмішкою за десять днів. І не забувай пити щовечора по три ложки настоянки, яку я тобі прописала.
— Спасибі вам велике, до зустрічі, — радісно відповіла жінка і вийшла з кабінету, випромінюючи щастя.
Віолетта сіла за свій стіл, зазирнула в пару листків, зробила якісь позначки.
— А чого сам Боров не заскочив? — поцікавилася цілителька.
— Він привіз нас і поїхав по якихось справах, нам нічого не розповів, — відповів Дорм.
— От любитель, знову поїхав затарюватися рідкісними травами та корінцями. У нашому лісі повно таких, купці навіть з інших країн заїжджають, щоб...
— Перепрошую, Віолетто, а не могли б ви оглянути мою руку, дуже прошу, — перебила жінку мертвенно-бліда Руда.
— Ой, золотце, вибач, зараз усе буде, — залепетала цілителька, вмить забувши про свої папірці. Але не встигла жінка встати з-за столу, як двері повільно почали відчинятися. Вони відкривалися так неохоче, що Дорм навіть подумав, що це протяг їх відкрив. Але ні. На порозі з'явився старий.
Він був одягнений у франтівський коричневий костюм трійка, сиве волосся було ретельно зализане назад, а кінчики рідких вусів підкручені. У руках він тримав стару пошарпану чорну сумку.
Поки цей модний дідусь повільно переступав через поріг, його так трясло, що здавалося, зараз із нього посиплеться тирса.
— Діду Коломію, ну чого тобі? — одразу крикнула в його бік цілителька, не чекаючи другого кроку старого.
— Доброго дня, Віолетточко, я до тебе, на процедурки. — тремтячим голосом, у який він примудрився вставити нотки флірту, промовив старий. — Ти сама казала сьогодні прийти. І я вже сто разів говорив, просто Коломій.
— Точно, було таке, ну проходьте, ви все потрібне взяли з собою?
— Тобто, все потрібне? — щиро здивувався дід.
— Ну, настоянки, рушник, голки, я ж вам казала. У сумці, мабуть, лежать, ви подивіться.
Дід Коломій повільно відкрив сумку, пильно глянув на її вміст.
— Ні, тут якась хрінь.
— Яка хрінь? — тут Віолетта не розуміла, що відбувається.
— Труси, шкарпетки, кефір, — почав перераховувати тремтячий дід.
— Ну і навіщо ви це принесли?
— Без найменшого поняття.
— То принесіть те, що треба.
— Зараз, — відповів дід Коломій і покинув кабінет лікаря.
— Ось так і працюємо, одні жонихи, бабці та вагітні, — підбила підсумок розмови Віолетта. Трійця, що сиділа на тапчані, посміхнулася.
— А що ми тут либимось? Панове, у вас щось болить?
— Ні! — в унісон відповіли Дорм та Кравчик.
— Тоді даму залишайте мені, а самі марш надвір! Я покличу вас, коли закінчу.
Хлопці беззаперечно встали з тапчана і пішли надвір. Перед самісінькими дверима, Дорм випадково обернувся, і його очі зустрілися з поглядом бабки, яка покручувала в руках тростину з набалдашником у вигляді голови бика. І він був певен, що страшнішого погляду в житті не бачив.