Три сезони промайнули майже непомітно. Хоча, дивлячись з якого боку подивитися. Якщо з погляду одноманітності – тоді так, коли кожен день взагалі нічим не відрізняється від попереднього та наступного, то межа часу стирається. А от якщо ти при цьому кожні пару годин відрубуєшся від перевантажень, або від потужного удару кулаком, що не поступався ні силі, ні розмірам кувалді, мимоволі прослизала думка, що відкинути копита — не такий уже й поганий розклад подій.
Кожен ранок починався однаково — підйом. Потім зарядка, після якої піт лив водоспадом, а руки й ноги тряслися, як у немічного старикана. Потім двадцять хвилин на туалет. І коли лисі голови Лупатого та Худорби виблискували на сонці, як начищені сковорідки, новобранці йшли на сніданок.
Ранкову порцію їжі майбутні воїни отримували та поглинали у загальній їдальні. Якимись вишукуваннями сніданок ніколи не блищав — один із трьох видів каші, два шматки позбавленого смаку хліба та склянка теплої води, з легким коричневим відтінком. Спочатку багато хто воротив носи від подібної їжі, але вже через тиждень, кожен новобранець шукав будь-які способи, щоб розжитися добавкою.
Після сніданку — двадцять хвилин вільного часу, новобранці завжди намагалися подрімати у цей короткий період волі й після цього обов'язкова пробіжка із запливом. Дощ, спека, ураган — без різниці, біг та водні процедури у Річці Народів були зведені в ранг беззаперечного щоденного навантаження.
Перший сезон трійця новачків пленталася за Боровом, потім перепливала річку, і командир віз їхні ледь живі тіла на своєму позашляховику назад, у військовий навчальний табір. Але коли новобранці вкотре доплили до протилежного берега і не побачили там машини, Худорба мимоволі заплакав. З цього моменту кожен день їм доводилося долати дорогу назад на своїх двох, ще й із рюкзаками на плечах, набитими камінням.
Після прибуття до табору, Боров давав півгодини відпочинку, щоб новобранці знову навчилися нормально дихати, і відправляв їх на обід у спільну їдальню. Взагалі, сніданок та обід — це єдиний час, коли Руда, Худорба та Лупатий бачили інших новачків. Але навіть тут вони з ними не спілкувалися, бо кожен енергійно пережовував їжу, боячись, що раптом за сьогодні більше не вдасться поїсти.
Після супу, салату та пари яблук новобранці поверталися до свого намету і спали в ньому близько години. Боров вважав, що денний сон дуже важливий для солдата, а новачки були лише всіма руками та ногами «за» такого розкладу, тож засипали за кілька секунд.
І ось вже після обіднього сну починалися справжні муки, порівняно з якими перша половина дня – легка прогулянка.
Боров ділив тренувальний майданчик, той самий, який був огороджений невисоким парканом, умовно на три частини. І наступні дві години кожен новобранець розташовувався у виділеному йому кутку і займався вузькоспеціалізованим самовдосконаленням, і це під нестерпно палючим сонцем.
У розпорядження Рудої на дві години надходила двометрова колода з вбитими кілками, що стирчали з неї, і лист металу розміром пʼять на пʼять ліктів. Першу годину свого тренування дівчина мала займатися з колодою, завдаючи ударів ребрами долонь у різних площинах і під різними кутами. А другу годину вона проводила із вертикально зафіксованим листом металу. Її завданням було бити прямими пальцями рук в одну точку, щоб до кінця тренування утворилася вм'ятина. Зрозуміло, що через дві години руки дівчини тремтіли, як у самого просоченого у світі алкаша, ну а про нігті взагалі нічого говорити, вони просто не встигали виростати і являли собою багряне місиво.
В іншому кутку Дорм знемагав зовсім по-іншому. Боров націлився зробити з хлопця свою маленьку копію. Він дві години, без перерв, тягав іржаві гирі, гантелі, величезні колоди, по півгодини не злазив із перекладини. І якщо Дорму раптом здавалося, що командир не слідкує за ним і можна перепочити, то в почуття його відразу ж приводило суворе ревіння Борова.
У третьому кутку день у день, методично, цілеспрямовано і не дуже шкодуючи підопічного Боров бив Худорбу двома довгими ціпками. Він хотів зробити хлопця більш спритним, юрким і швидким. І це бажання було настільки сильним, що весь перший сезон Кравчик більше був схожий на фіолетовий баклажан із тонкими ніжками, ніж на солдата. На ньому не було жодного живого місця, навіть мазь, яку щовечора давав Боров, не встигала вилікувати всі синці.
Загалом, після двох годин, скажімо так, тренувань, наставав час нових знань. Боров пояснював і показував різні бойові стійки, прийоми, захвати, удари, коротше все те, що могло б принести перемогу в бою з супротивником. Звичайно новобранці відпрацьовували їх один на одному, при цьому намагаючись не прогаяти не одного слова Борова.
Ще через дві години спарингів і відпрацьовування рухів наступав апогей болю кожного дня — сутичка з Боровом.
Як тільки не намагалися протистояти йому новобранці: і всі разом, і поодинці, і по парах, і з різними хитрощами, і все одно результат завжди був одним. Хтось валявся непритомний, інший баюкав кінцівку, або ловив повітря ротом від вибитого духу з тіла. Через три сезони нічого не змінилося, крім часу. Новачки, в окремих випадках, могли протриматися аж до двох хвилин, а потім все одно були побиті до напівсмерті босим громилою.
Після побиття немовлят, наставав час тиші та спокою. Новобранці відходили від бою, прали речі, прибирали навколишню територію, а їх командир тим часом займався вечерею та різним «допінгом» для підопічних: трави, чаї, мазі і хто його знає, що ще, що допоможе завтра вранці новачкам відчувати себе краще, ніж напередодні увечері.
Потроху Руда, Худорба і Лупатий стягувалися до вогнища, уплітали їжу, чай, а Боров тим часом аналізував їхні успіхи та помилки за день, вказуючи на те, над чим їм доведеться працювати наступного дня.
Щодо взаємин новобранців між собою, то тут все дуже неоднозначно.
— Кравчику… про що… ти… зараз… думав, коли… біг? — через слово, голосно вдихаючи і видихаючи повітря, спитав Дорм.
Новобранці щойно повернулися з чергової ранкової пробіжки, і тепер вихаркували легені, валяючись на землі. Тепла пора року вже добігала кінця, ночами ставало прохолодно, але ось вдень сонце так само нещадно припікало.
— Про хмари. Для мене завжди найважче було малювати хмари. Дуже нелегко передати пористість та відтінок. Я не один десяток полотен зіпсував удома, намагаючись намалювати це диво природи. А ти про що?
— Я? Про ла-а-азню, — з насолодою простяг Дорм, — у мене вдома, батя сам побудував лазню і щовихідні відпарював нас з братом до поросячого вереску. Ніколи не шкодував на нас дубових віників. Лупив так, що хотілося і померти, і жити одночасно.
— Руда, а ти про що думала?
Повисло незручне мовчання. Дівчина явно не поспішала відповісти.
— Про те, як же чудово віддати життя за короля… — урочисто почав Дорм.
— … і які прекрасні солдатські будні! — закінчив фразу Худорба.
— Дебіли, — приречено видихнула дівчина.
Нерозлучними друзями за три сезони новобранці так і не стали, але якщо Дорм і Кравчик цілком могли називати один одного товаришами, то Руда так само трималася окремо, спілкуючись з іншими короткими фразами.
— Так, доходяги, швидко на обід, а потім нам доведеться зайнятися чимось незвичайним, — Боров хотів цим зацікавити підопічних, але з його голосом це більше скидалося на загрозу та обіцянку, що після обіду їх четвертують, а може навіть і розчленують.
— Як ви думаєте, що він нам підготував? — спитав Худорба без особливого ентузіазму, коли вони пробиралися крізь житлові намети та намети-їдальні. — Як учора, з пістолетів будемо стріляти?
— Так, це був провал, — погодився Дорм.
— Не у всіх, — самовдоволено кинула Руда, йдучи за хлопцями. Вона, на відміну від Лупатого і Худорби, всі десять набоїв відправила в ціль, а не незрозуміло куди.
— Ти раніше стріляла? — спитав Кравчик.
— З арбалета кілька разів, — неохоче відповіла Руда і відвела погляд убік. Більше слів вичавити з неї не вдасться. Та й добре, все одно вони вже підійшли до їдальні.
На обід сьогодні була юшка; курка, дрібно нарубана з огірками та цибулею; і компот, зварений незрозуміло з чого. Чи не делікатеси, але щоб наповнити черево — саме воно. Добре ще, що в чергах товпитися не доводиться, кожен знав своє місце, і під час приходу їжа вже була на столі.
Обід вм'яли швидко і мовчки, намагаючись навіть не відривати очі від їстівного, боячись, що воно зникне, або хтось його вкраде.
— Руда — тобі на склад вогнепальної зброї! — без жодних прелюдій скомандував Боров, коли трійка вийшла з їдальні. Вперше за весь час начальник зустрів підопічних після обіду біля шатра. — Отримаєш пістолет, патрони та кобуру. Як розпишешся у всіх папірцях і вислухаєш інструктаж з техніки безпеки — йди на полігон номер чотири, спитаєш у будь-якого солдата — тебе направлять, де це. Швидко! — останнє слово він гаркнув дуже голосно і чітко, так що Руда зірвалася з місця, як куля, і зникла між блідо-жовтими наметами. — А ви, лисото, за мною.
Дорм до болю в кісточках стиснув кулаки. Він часто так робив, коли хотів сказати Борову у відповідь щось уїдливе. У перші дні перебування у таборі він дозволив собі таку помилку. Так цей гігант садист змусив його віджиматися до непритомності. І це не перебільшення! На шістдесят п'ятий раз Дорм справді відключився. А всьому виною – спадковість. Батя завжди був тією ще виразкою і фрази на кшталт: «Шоб вас розірвало, хто ж так рибу ловить» для нього були нормою.
Тим часом у голові Дорма починали тілінькати нотки тривоги. Боров, який зараз вів їх у ту частину табору, де вони ніколи не бували, був у всеозброєнні. Як і в першу їхню зустріч, один кинджал був на правому зап'ясті, з рукояткою, що випирала над кулаком, другий – на боці тулуба, та й двоствольний обріз на стегнах. Ой, не просто так все це.
Боров зупинився біля великого шатра, по периметру якого був натягнутий колючий дріт, і через кожні десять ліктів стояли озброєні солдати.
— Заходьте, — скомандував гігант, пропускаючи Лупатого та Худорбу вперед.
Опинившись усередині, Кравчик мимохіть охнув від захоплення, а очі Дорма засвітилися хлоп'ячим захопленням. Вони зайшли до збройової. Свята святих всіх солдатів.
П'ять рядів масивних дубових стелажів, завалених всілякою холодною зброєю: шаблі, палаші, кинджали, дворучні мечі, полуторні, списи, були й такі клинки, про назви яких можна було тільки здогадуватися.
Дорм ходив між рядами й очі його розбігалися. Йому здавалося, що коли він доторкнеться чогось, то магія війни пропаде, тому він лише дивився і захоплювався.
Боров стояв біля входу і не поспішав щось показувати та розповідати, він чекав, поки підопічні вдосталь надивляться на зброю.
— Все це здатне вбити вас миттю, — різко почав він, через п'ять хвилин. — Ваше завдання — навчитися протистояти цьому, знайшовши свою зброю.
— А як зрозуміти яка зброя саме наша? — обережно уточнив Кравчик, визираючи з-за одного зі стелажів.
— Не боїсь, я про це вже подбав, — усміхнувся Боров, — я що, дарма бив і вивчав вас щодня?
Гігант зайшов углиб збройової і почав не поспішаючи перебирати залізо.
— Лупатий, сюди.
Дорм слухняно підійшов до начальника. В руках гігант тримав звичайнісінький спис зі сталевим наконечником і довгастий порожній сагайдак. Дуже дивне поєднання, але хлопець промовчав. Він покірно взяв спис, сагайдак і пішов за Боровом, який продовжив розглядати полиці.
Дійшовши до кінця ряду, він узяв шість метрових, загострених з одного боку, сталевих дротиків і так само сунув їх Дорму.
— Худорба! — коротко покликав він підопічного. Той підійшов і отримав у своє розпорядження два короткі одноручні мечі в піхвах з дубленої коричневої шкіри, — другий віддаси Рудий.
— Добре, — трохи розчаровано відповів Кравчик. Він трохи заздрив, що Дорму напхали різної незвичайної зброї, а йому дали стандартні короткі мечі.
— У мене на тебе інші плани, — хитро прогудів Боров, — водити вмієш?
— Трохи.
— Чудово, тоді все, йдемо на полігон номер чотири.
Полігоном виявився величезний майданчик з різними мішенями на околиці табору. Коли Боров з хлопцями підійшли туди, Руда вже чекала на них, сидячи на траві і насолоджуючись сонячним теплом.
— Отримала? — коротко спитав він.
— Так.
— Добре, візьми ще меч у Худорби. — Кравчик слухняно передав зброю дівчині. — Отже, я вирішив розподілити бійцівські навички у вашому... назвемо це... загоном... у вашому загоні таким чином. Лупатий — будеш універсалом на середніх та ближніх дистанціях. Здалека метатимеш у ворогів сталеві дротики, а в ближньому бою орудуватимеш списом. Так як ти син рибалки, з вудкою справлятися вмієш, отже і зі списом навчишся. Принцип однаковий, а з дрібницями я допоможу.
Руда — будеш вогневою міццю загону, у твоєму розпорядженні пістолет, а згодом, може, отримаєш щось потужніше. Короткий меч – для ближнього бою.
Худорба будеш водієм. Короткий меч, щоб нудно не було.
Новобранці з підозрою подивилися на нові придбання. Махати кулаками це одне, а ось вчитися вбивати зброєю це зовсім інше.
— А тепер, — коротка пауза, під час якої Боров лівою долонею повільно витягнув кинджал із кріплення на правому зап'ясті, оголюючи ідеально загострене лезо, — нападайте!