— Ка-ас, праворуч, зупинись за високим чагарником.
Темно-синій непримітний фургон плавно змінив свій напрямок. Проїхавши по блакитній траві, що ніколи не бачила коліс, транспорт Таємних зупинився.
День уже наближався до свого завершення, але сонце ще не сховалося за обрієм. Через це у лісі панувала дуже дивна атмосфера. Останні сонячні промені пробивалися між синім листям, наповнюючи повітря теплом, але темне забарвлення листя вносило похмурість і прохолоду.
— Я на розвідку об'єкта. Перший, Другий, огляньте околицю. Ка-ас, на тобі інструктаж і введення новенького Третього в курс справи.
— Мене звуть… — почав говорити молодий ірні з блакитними «суцільними зіницями», але не зміг закінчити фразу. Йому це завадили зробити два пальці, що міцно стискали його кадик.
— Не смій сперечатися зі мною і перебивати, Третій! — голос Са-ага був тихий і вкрадливий, наче шипіння змії, готової напасти на свою жертву будь-якої миті. — Тепер я твій Командувач і розмовляти зі мною на рівних зможеш лише тоді, коли дозволю.
— Командуваче, завдання отримані, розпочинати виконання поставлених розпоряджень? — запитав водій.
— Так, Ка-ас, приступайте. Не повернуся за годину – починайте виконання місії без мене. Нам не можна приїхати до Верховного ні з чим. — пальці розтиснули горло молодого ірні.
Са-аг, що сидів на передньому пасажирському сидінні, прочинив двері. У салон фургона відразу залетіла парочка всюдисущих москітів, видаючи на льоту неприємний писк. Командувач Таємними відмахнувся від настирнішого з них і нахилився вперед. Прямо під дверима лежало те, що йому було потрібно — пристойних розмірів суха палиця. Він підняв її з землі й вмостив так, щоб між дверима та рамою залишалася широка щілина.
Ірні поклав руки на коліна, заплющив очі. Зосередившись, направив найбільший магічний потік у татуювання на спині. Тіло слухняно відреагувало на маніпуляції. Голова почала стискатися і зсихатися. М'язи почали втрачати свою масу, супроводжуючи цей процес неприємним потріскуванням. Три секунди, і на кріслі, де щойно сидів Са-аг, обвислими ганчірками лежала його камуфляжна форма та зброя. Тільки невеличкий горбик залишився там, де раніше був живіт. І цей горбик почав рухатися, розширятися, звиватися. З рукава виглянула голова змії. Не давши можливості оглянути себе пасажирам фургона, істота попрямувала до прочинених дверей. Мить і довге сіре тіло рептилії зникло з салону машини.
— Перший, Другий! На огляд! Третій – ти залишаєшся зі мною. — скомандував водій після відходу Командувача Таємними.
Двоє ірні, з насунутими до самого носа каптурами, відчинили задні двері фургона і так само зникли в лісі.
— Новенький, у тебе є якісь важливі питання перед тим, як я розповім про нашу місію? — Ка-ас відкинувся на спинку сидіння і закинув голову, втупившись у стелю.
— Чому ви мене називаєте Третім? — було чутно нотки образи в голосі молодого гордого воїна.
— Командувач Таємними Са-аг усіх своїх підлеглих називає за номерами.
— Вас він називає на ім'я.
— Цей привілей треба заслужити, Третій. Са-аг визнає силу і вірність, а ці якості спливають у ірні тільки з часом, — Ка-аса починав бісити цей новачок, — ще безглузді питання будуть?
— Ні, — відповів молодий ірні з роздратуванням. Це не залишилося непоміченим.
— Ось наша місія, — Ка-ас сунув Третьому пом'ятий лист, — ознайомся, новенький. А я поки що подрімаю. Будь напоготові. Щойно що — буди.
— Але вам наказано провести зі мною інструктаж і ввести в курс справи, а не пускати все на самоознайомлення, — голос був наполегливим і обуреним.
— А ти поскаржся на це своєму безпосередньому Командувачу, — байдуже й з ледь помітним глузуванням промовив Ка-ас, одягнув капюшон і зручніше вмостився на опущене сидіння.
Подальші хвилин двадцять у салоні фургона пройшли тихо і спокійно, лише після цього часу Перший і Другий повернулися, беззвучно сіли на свої місця і зайнялися чисткою зброї.
— Перший, Другий, — порушив мовчання новенький, нарешті відірвавшись від читання пом'ятого листка, — вас ніяк не зачіпає те, що вас називають не за іменами, даними Первісною, а за номерами?
— Ніколи більше не став таких безглуздих запитань, — відповів Перший, потай поглядаючи на Ка-аса, що дрімав.
— Твоя справа — виконувати накази, а не козиряти своєю особливістю та красномовністю, новенький, — додав Другий, не відриваючись від чищення пістолета.
Розмова була закінчена. Перший та Другий перейшли до заточування ножів, а Третій продовжив ознайомлення з написаним текстом на аркуші.
Сонце сіло. На ліс одразу ж опустилася непроглядна темрява. Усі лісові жителі замовкли, лише легкий вітерець змушував крони дерев шелестіти. Несильний удар по відкритих дверях машини порушив природну ідилію. Ка-ас в той же момент зірвав капюшон, прийняв вертикальне положення і вичікуючи витріщився на одяг Са-ага.
Сіра змія пірнула в рукав, заповзла в камуфляжну куртку. Секунд двадцять нічого не відбувалося. Потім куртка, яка смирно лежала на сидінні, почала роздмухуватися. З'явилися маленькі зморщені пальці, бридкий хрускіт кісток, каптур піднявся вгору. Ще пара гучних клацань і Са-аг знову повернувся до свого колишнього стану.
— Доповідай, — голос Командувача Таємними був утомленим і трохи розгубленим.
— Інструктаж проведено, — відчеканив Ка-ас.
— На околицях нічого не виявлено, — сказав Перший. Новенький розсудливо вирішив промовчати.
— Виступаємо за п'ять хвилин, — Са-аг сказав це вже впевненіше і чіткіше.
— Які результати розвідки, Командувач Таємними? — запитав водій.
— Великий ангар. На першому поверсі — грядки з м'ясоїдними грибами. На другому – житлове приміщення. Десять людей. Двоє біля входу на сходах. Двоє ходять по периметру вздовж колючого дроту. Інші — на другому поверсі, включаючи ватажка — повного чоловіка в окулярах. Він потрібний мені живим. Ще. Там троє колнусів. Зараз вони сплять і розбудити їх дуже складно. Але кров ірні вони чують миттєво. По всій прилеглій території заховані капкани. Потрапиш в один із них — і тобі кінець. Усі знають, де у колнусів слабкі місця?
— Я не знаю, Командувач Таємними Са-аг, — впевнено сказав новенький.
— Шия та лобова частина у них не вкриті пластинами. Туди й варто бити, — не чекаючи на уточнюючі питання, Са-аг продовжив, — Ка-ас, Перший, Другий — на вас люди і зачистка ангара. Колнуси на мені та Третьому. Зброя у всіх готова?
Усі четверо ствердно кивнули.
— Хай захистять нас води Первісної! — тихо промовив Са-аг.
— Хай береги Первісної захистять нас! — сказали Перший, Другий та Ка-ас. Третій промовчав, бо мандраж перед майбутньою місією вибив із нього всі слова, які він вивчав від народження.
У лісі було темно та душно. Вітер, що зовсім недавно ворушив листя, кудись зник. Нічні птахи не подавали голосів. Ліс передчував погане і тому причаївся.
П'ять темних фігур, що зливались з місцевістю, підійшли до огорожі з колючого дроту. Три тіні беззвучно відокремилися і попрямували вздовж огорожі. Дві залишилися на місці.
Са-аг вдивлявся в темряву, намагаючись побачити, чи може він упустив щось важливе. Величезний дерев'яний ангар та мертвецька тиша навколо нього насторожували та вселяли побоювання.
У лівій руці – катар, у правій – хопеш. Потрібно знайти лазівку у паркані. Найслабше місце цієї огорожі — перетин двох ниток колючого дроту. Са-аг без проблем знаходить потрібне місце. Він катаром відтягує одну з ниток униз, а хопешем натягує другу вгору. У огорожі утворюється дірка. Новачок прослизає в неї. Са-аг за ним. Тепер ірні на території ворога. Катар у піхви. Хопеш за спину. У правій руці пістолет. Третій тримає в руках автомат з укороченим дулом.
Дві тіні беззвучно перетинають ділянку території, що проглядається з другого поверху, і впритул підходять до стіни ангара. Все чисто. Са-аг рухається першим. Третій за ним намагається йти слід у слід.
Гучне клацання. Потім глухий звук, який видає автомат, що падає на землю.
Са-аг повертає голову, на ходу націлюючи пістолет на джерело звуку. Від побаченого в очах Командувача Таємними прослизнула швидкоплинна іскра люті.
Третій нерухомо стоїть за Са-агом, обома руками затиснувши собі рота, приглушено, але часто сопить. Періодично крізь пальці виривається здавлений стогін. Права нога новенького затиснута в капкані. Видно краплі крові. Якби Са-аг був молодим і недосвідченим, він би запанікував. Але Командувачі Таємними не бувають молодими та недосвідченими.
Са-аг чудово усвідомлює, що ще кілька секунд зволікання і колнуси будуть тут. Подальший план дій вимальовується у голові швидше, ніж ірні встигає дістати катар із піхов.
Са-аг впритул підходить до новенького. «Н» образна рукоятка клинка займає своє звичне місце у лівій долоні. Командувач Таємними ще ближче підтягується до Третього і на вухо презирливо шепоче:
— Таємним помилки не пробачають.
Катар стрімко прямує вгору. Лезо легко входить у шию на три чверті. Закривавлений кінчик стирчить назовні з іншого боку. Різкий ривок назад. Лезо виходить із шиї. Слідом за ним виривається фонтан крові. Тепер колнуси точно ринуть сюди. Причому усі троє.
Са-аг відкриває капкан, який затиснув ногу Третього і тягне тіло, що б'ється в конвульсіях, якомога далі від ангара, на широкий майданчик між будинком та огорожею. Там буде більше місця для битви. Зовсім близько лунає гортанне виття.
Командувач Таємними спокійно відходить на п'ять кроків від, тепер уже, трупа, кидає серповидний хопеш на протилежний від тіла бік. Відступає ще трохи назад. Заплющує очі. Одяг Са-ага, що не огортає більше тіло, падає на землю.
З-за рогу ангара вибігають три гігантські тварюки, які стоячи на чотирьох лапах, ні чим не поступаються зростом Са-агу. Тіла покриті панцирними пластинами; морди витягнуті, як у собак, з дрібними чорними очима; лапи схожі на людські руки з гострими та довгими кігтями.
Звірі прибігли на запах крові, якої під тілом новачка було вже в надлишку. Три колнуси оточили труп і приступили до його роздирання, не підозрюючи навіть про наявність ще одного ірні.
Са-аг, перетворений на змію, причаївся біля відкинутого хопеша, вичікуючи, коли звірі повністю поглинуться процесом роздирання. Спина одного з них за пару ліктів від клинка.
У хід йде вміння, за рахунок якого Са-аг колись дуже давно заслужив звання Командувача Таємними.
Колнуси, захоплені трупом, не помічають голого ірні, що матеріалізувався з нізвідки. Він, не вагаючись, хапає з землі серповидний клинок, беззвучно підкрадається до найближчого звіра і чітким вивіреним рухом перерізає горло внутрішньою стороною хопешу. Не чекаючи будь-якої реакції, Са-аг знову спрямовує магічний потік до татуювання на спині. Сіра змія стрімко відповзає від осілого трупа колнуса до речей, що лежали осторонь. Меч падає на землю, привертаючи увагу двох інших. Звірі починають гарчати. Їм не зрозуміла поведінка родича. Дві величезні постаті відволікаються від залишків тіла ірні й дуже повільно, навіть з побоюванням, підходять до вбитого колнуса.
Постріл. Ще один. Третій. Четвертий. Другий колнус осідає на землю з розпанаханим чолом.
Постріл. Дзвінкий дзінь. Куля потрапила в пластину.
Звір, що залишився в живих, нарешті помічає Са-ага. Ірні теж це розуміє. Постріл. Знову рикошет. Тварюка тепер знає де ворог, і чим він може нашкодити. Пістолет вирушає у кобуру. Стрибок убік. Гігантська лапа колнуса не зачіпає ірні.
Са-аг намацує магічний потік, намагається його направити... Не встигає. Друга лапа звіра дотягується до ноги Командувача Таємними. А це може бути смертельно. Катар моментально вислизає з піхов. Швидкий тичок клинком у лапу. Тварина загарчала. Та не відпустила. Розуміючи, що біль може повторитися, колнус відкидає ірні убік.
Са-аг падає на землю. Дотик із поверхнею вибиває з нього все повітря. Ногу щось укололо. Хопеш!
Са-аг підривається на ноги, підбираючи меч. Глибокий вдих... Видих зробити не встигає. Колнус стрибає на ірні, спрямовуючи свої лапи вперед. Це був би кінець для Са-ага, якби не відстань. Вона була дуже велике, тому поки звір летів, Командувач Таємними встиг піти з траєкторії польоту супротивника убік.
Час закінчувати. Ривок уперед. Са-аг опиняється поза спиною біля колнуса. Хопеш у лівій руці. Пістолет — у правій. Стрибок. Загнутим краєм меча ірні чіпляє одну із пластин на потилиці. Ривок на себе. Голова звіра закидається назад, оголюючи шию. Чотири постріли. Нежива туша колнуса падає на землю.
— Тупа слабка тварюка, — тихо промовив Са-аг, закріплюючи хопеш на спині. Тепер йому лише залишилося розібратися з людьми.
Командувач Таємними дрібними перебіжками дістався кута ангара. Якщо його підопічні ще не впоралися зі своїми цілями, то ці свистопляски з колнусами точно привернули увагу мешканців ангара. Ірні акуратно висунув голову з-за рогу. Нікого. Сходи порожні.
Са-аг підійшов ближче, навів пістолет на двері другого поверху. Він беззвучно піднявся на першу сходинку. Друга. Третя... Двері зі скрипом відчинилися. Са-аг напружився.
— Командувач Таємними, — з-за прочинених дверей почувся голос Ка-аса.
— Задача виконана?
— Так.
— Той, хто нам потрібен?
— Так, він тут.
— Виводьте його надвір.
Двері відчинилися навстіж. Звідти, головою вперед, вилетіло тіло і скотилося сходами. Як і було написано в аркуші. Повний чоловік. В окулярах. Пара синців на обличчі.
— Ти тут головний? — спитав Са-аг так, наче питав це у купи гною.
— Ні, що ви, я звичайний робітник, — заїкаючись відповів чоловік. Ка-ас, Перший і Другий спустилися зі сходів, стали за Са-агом.
— Перший, посади людину біля стіни.
— Так, — відповів Перший і схопив чоловіка за комір.
— Де Третій? — спитав Ка-ас, озираючись на всі боки.
— Виявився слабким, — тихо сказав Са-аг і попрямував до чоловіка, який спиною сперся на стіну.
— Ти тут головний? — знову спитав Командувач Таємними.
— Та я ж говорю вам, ні, я просто займаюся збиранням та розфасовкою.
Са-аг уважно глянув в очі чоловіка. Людина сковтнула. «Суцільні зіниці» ірні завжди наводили жаху на людей, змушуючи їх нервувати й робити помилки.
Блискавичний рух лівою рукою. Катар залишає піхви. Широкий замах. Лезо клинка відсікає долоню чоловіка. Очі людини округляються від страху. Кров негайно починає хльостати в різні боки з обрубка. Долонь падає на землю. Чоловік видає невиразний звук і втрачає свідомість від больового шоку.
— Ка-ас. Приведи цього чоловіка до тями, тільки зроби так, щоб він був у свідомості та відчував увесь завданий йому біль.
Ірні підійшов до обвислого тіла, заплющив очі, направив магічний потік до одного зі своїх татуювань, провів долонею з трьома пальцями над опущеною головою чоловіка.
— А-А-А-А! — заволав чоловік через секунду. Са-аг ударив його по щоці. Ще раз. Крик змінився схлипуванням.
— Ти тут головний?
— Так. Я головний, — тихо відповів чоловік, заколисуючи свій обрубок.
— Хто твій керівник?
— Я жодного разу не бачив його, — така ж тиха відповідь.
Са-аг сів навпочіпки й подивився в очі людини. Тиша. Командувач Таємними схопив поневічену руку чоловіка, міцно стиснув її трохи нижче ліктя.
— Хто твій керівник?
— Я не знаю! Ірні якийсь! — заволав чоловік.
Са-агу цього замало. Він знову взяв у ліву руку катар. Різким і коротким рухом ірні увігнав лезо клинка в кістку, що стирчала з обрубка. Чоловік знову загорлав. То був крик справжнього болю. Са-аг злегка крутнув катар за годинниковою стрілкою, при цьому міцно стискаючи лікоть чоловіка. Пролунав хрускіт.
— Я бачив його лише раз. Ірні. У сірому балахоні. Була ніч. Він був у капюшоні. Але я зумів розгледіти шрам на його носі.
— Він шкутильгав? — не замислюючись, спитав Са-аг спокійним голосом.
— Що? — ошелешено перепитав чоловік, не розуміючи, що від нього хочуть. Його очі були спрямовані лише в одну точку — на клинок, вістря якого було зараз усередині руки.
— Ірні зі шрамом на носі, шкутильгав?
— Так! Точно! Кульгав! На праву ногу, — підтвердив чоловік, заливаючись сльозами. Він уже не волав і не кричав, лише схлипував.
— Ка-ас, — коротко сказав Командувач Таємними, виймаючи катар із руки чоловіка.
Постріл. На чолі людини з'явилася червона крапка.
— Завдання виконано. Повертаємось до палацу.