— Батю! Батяня! Батьо-о-ок! Та батя!

— Та шоб вам раки сраки повідкусювали! Шо таке? — люто, але приглушено пролунало з невеликого відкритого люка в палубі.

— Лам у туалет хоче.

— Мені шо, треба підніматися і вчити десятирічного сина, як справляти свої потреби на кораблі?

— Він боїться забруднювати річку. Лам думає, що ірні зараз стежать за ним і, побачивши його богохульство, одразу ж повісять на найближчому дереві.

— Ох, мало лупив я вас малечею! Викинь його за борт, нехай пару хвилин поплюхається, зробить свої справи, а потім назад затягни!

Почувши настанову батька, десятирічний Лам вмить зблід. Навіть чорна, як скоринка на підгорілому хлібі, засмага не змогла приховати цього. Блакитні перелякані очі хлопця красномовно говорили про те, що його не переконати — ірні саме зараз чекають на дні річки малолітнього богохульника, щоб утопити за осквернення їхнього божества.

— Він боїться це робити, батьку.

— Їдько! — батько сімейства був розлючений не на жарт.

— Дорме, а навіщо нам треба щось їсти зараз? — перелякано, але водночас з зацікавленістю запитав молодший брат.

— Не звертай уваги, — до малого так і не дійшов сенс цих слів, але Дорм знав, що якщо додати літери, то вийде улюблене лайливе слово місцевих рибалок.

Наступної миті з люка в палубі вилетіло іржаве відро. Різко стартувавши та злетівши у висоту, воно несподівано усвідомило, що до артилерійського снаряда йому ще рости й рости, і з гуркотом впало на палубу біля ніг Лама.

— Вам треба пояснювать, шо то таке? — поцікавився голос знизу.

— Ні! Дякую, батю! — радісно відповів десятирічний чорнявий хлопчик і схопив цебро.

За кілька хвилин задоволений і життєрадісний Лам простягнув іржавий посуд з вмістом своєму братові.

— І як це розуміти? — уточнив Дорм.

— Ну, треба його кудись сховати, доки не причалимо.

— У мене є краща ідея, — весело промовив старший брат, підійшов до самого краю борту і вилив вміст відра в річку.

Лам з жахом скрикнув. Його бурхлива дитяча уява вже щосили малювала страшну картину. Безвухі, з суцільними зіницями, білошкірі ірні затягують петлю на шиї хлопчика, регочучи на все горло. Ще трохи і він, напевно, втратив би свідомість, але натомість Лам прикрив рот і зробив дуже жалісливий вираз обличчя.

«О ні-і-і-і!» — пізно схаменувся Дорм. Його молодший брат робив таке обличчя лише в одному випадку — коли він нашкодив, а по дупі отримувати не хотів. Як правило, побачивши це «невинне» дитя, з гримасою справжнього нерозуміння, батьки в результаті всіх собак вішали на старшого брата.

За спиною Дорма стояв батько. Він це зрозумів по дуже сильній затріщині, від якої аж в очах потемніло.

— Але… — домовити хлопець не встиг, бо йому прилетіла не менш сильна добавка.

— Мені потрібно десять хвилин тиші. Усього десять хвилин. Я розплутаю сітку і ми порибалимо. Якшо я раптом порву цю кляту сітку через те, шо ви мене відволікаєте, то потім я порву вас! Зрозуміло розповідаю?!

— Так, — понуро відповів Дорм, потираючи потилицю.

— От і добренько! — закінчив дискусію батько більш поблажливо і знову спустився в трюм.

— І чого це він хоче когось рвати? — радісно запитав Лам, розуміючи, що він сьогодні не буде повішений. Його обличчя просто світилося від щастя, що у свою чергу неймовірно дратувало Дорма. Старший брат без попередження ляпнув напруженою долонею по потилиці молодшого.

— Гей! Ти чого? — сердито прошипів хлопець, хапаючись за голову.

— То тобі батяня просив передати, не зміг дотягнутись.

Лам з образою в очах показав старшому братові язик і пошльопав босими ступнями на ніс корабля.

Взагалі, те, на чому зараз плив Дорм зі своїм батьком та молодшим братом, важко назвати кораблем. Це був звичайнісінький рибальський човен з вантажним відсіком, невеликим, але потужним двигуном на кормі, чотирма веслами та залишками зеленої фарби, що більше нагадувала мох. Хоча, може, це він і був. У теплі сезони на Річці Народів таких суден було навалом, але сьогодні в полі зору баті, Дорма та Лама інших рибалок не траплялося.

Батяні потрібно ще хвилин десять, щоб розплутати сітку, а це означає, що Дорм міг спокійно провести цей час, нічого не роблячи. Хлопець зачерпнув у долоні трохи води, змочив обличчя, потилицю, шию, і з почуттям виконаного обов'язку по відношенню до себе любимого, сів на палубу. Тиша та гладь і лінива благодать, як часто полюбляв говорити батя.

Навіть під нестерпним пеклом, смердючи рибою і тванню, Дорм почував себе чудово. Тепла пора тільки-но вступила у свої володіння, і замість того, щоб горбатитися в полі або на городі, як більшість його однолітків, він ніжився на сонечку, валяючись на палубі.

Спостерігаючи за хмарами, що ліниво пропливали повз Річки Народів, Дорм поринув у свою улюблену щоденну справу — підрахунок днів до шкільної лави. За прийнятим у всьому світі дорфським календарем є п'ять холодних та п'ять теплих сезонів. Навчання відбувалося лише під час холодних сезонів, які називалися: золотий, платиновий, срібний, свинцевий та бронзовий. Під час теплих сезонів: малахітового, смарагдового, нефритового, рубінового та бурштинового; навчання не відбувалося, оскільки більшість дітей були зайняті тим, що допомагали дорослим. У кожному сезоні було по сорок днів. Дорм усміхнувся ще ширше, бо зараз був другий день смарагдового сезону, а це означало, що до навчання залишалося ще сто п'ятдесят вісім днів.

Рибальський транспорт повільно плив за течією, посеред річки, через що екіпажу доводилося мучитися від нестерпного пекла. Можна було б звичайно рухатись і вздовж берега, утиканого різними деревами. Там рослини вкрили б розпалених рибалок своєю тінню, але велика ймовірність сісти на мілину або пробити дно каменем. Тож вибирати не доводилося.

— Дорм! Я щось бачу! — чи розгублено, чи схвильовано покликав брата Лам.

— Яка новина, я теж щось бачу: поле, птахів над нашими головами, дурного молодшого братика, — ліниво відповів шістнадцятирічний чорнявий хлопець, не бажаючи навіть поворухнутися з насидженого місця.

— Та ні! Он там! Бачиш? — вказав пальцем хлопець кудись уперед.

Дорм трохи примружився, напружуючи зір і уважно вдивляючись у далечінь. Невелика зарість з очеретів, самотнє дерево, що опустило свої довгі гілки прямо у воду, за ним безкрає ідеально рівне поле, усіяне блідо-жовтою пшеницею.

— Ну і? Ти верби ніколи не бачив?

— Та ні, правіше від дерева, бачиш? — нетерпляче заперечив хлопчина.

Старший брат знову примружився і цього разу справді побачив. І те, що він побачив, зародило в його чорній кучерявій голові паніку.

— Батю! Вилазь! Батю! — Дорм намагався говорити пошепки, але страх усередині нього хотів кричати, тому на виході вийшло щось на кшталт хрипкого рику.

— Ну, все! Хана вам дорогі синки, — відповів батько сімейства.

— Батю, там вогнеящір, — Дорм відчув, як на лобі зʼявився піт, серце заколотило з шаленою швидкістю, а голос здригнувся, вимовляючи слово на букву «В».

Батяня нічого не відповів. Міцний високий чоловік, в одних сірих коротких штанях, безмовно вискочив з трюму. Він схопив у оберемок Лама, закрив йому рота рукою і, намагаючись видати якнайменше шуму, стрибнув за борт. Дорм плигнув за рідними й з головою пішов під воду. Коли він виринув, батько вже намотував мотузку на кріплення для весла, а голова Лама з переляканими очима наполовину стирчала з води.

— Отже, синки! Це хоть і молодий вогнеящір, але нам зараз мотати треба від сюдого з усіх ніг. Якщо він помітить нас — нам кранти. Але поки він тихо собі дожирає корову на берегу, у нас є можливість зникатись.

— Батю, мені страшно, — заскулив Лам.

— Сина, все буде добре. Якшо ми тихо причаїмося під бережком, то звірюга спокійно собі пожере і влетить, головне — швидше забратися у нього з виду.

— А якщо він нас помітить?

— Не бійся сина, він нам нічого не зробить. Ми у воді, а воно ше мале і тупе. Дихнє на нас вогнем, а ми пірнули, і все, — батя спробував посміхнутися, але було видно, що він натягнутий як струна, — Дорме, я буду плисти першим і тягнути мотузку, а ти схопи її трохи далі і пливи другим. Лам, ти просто тримайся за борт човна.

— Добре, батю, — хрипко відповів Дорм, відчуваючи, як його трясе.

Чоловік обмотав мотузок навколо правої руки, відштовхнувся ногами від борту і поплив у бік, протилежний від вогнеящіра. Дорм також схопив мотузку і намагався всіма силами допомогти батькові. Лам слухняно приріс до борту човна і тихо сопів.

Час тягнувся нестерпно повільно. Дорму здавалося, що вони тягнуть човен уже цілу вічність, а на ділі й п'яти хвилин не минуло. Коли ноги хлопця доторкнулися до мулистого дна річки, він мало не скрикнув від радості.

Ще через кілька довгих і нервових хвилин всі троє вже сиділи до пояса у воді, спинами притулившись до крутого берега. З боку річки трійцю закривав човен.

— Батю, я подивлюсь? — пошепки запитав Дорм. Батько стомлено кивнув. Заплив з човном та двома дітьми на плечах забрав у нього всі сили.

Хлопець дуже повільно висунув частину голови з укриття так, щоб його праве око могло хоч щось побачити. Вогнеящіра вже не було. Лише прим'ята пшениця, залишки коров'ячої туші та величезні плями крові. Звідси вони були подібні до маленьких крапель вишневого компоту.

— Він полетів!? — чи запитав, чи підтвердив хлопець.

— Тварюка може ще кружляти поруч, посидимо тут трішки.

Дорм сів на колишнє місце, поряд із рідними, але довго мовчати він не міг, думки крутилися в юній голові, як вугри в мисці.

— Батю, звідки він тут узявся?

— Не знаю я, сина. Я хоч муж і не вчений, але те шо крилата тварюка спокійно залізла вглиб королівства — це значить бути біді великій.

— Треба солдатам розповісти про це! — схвильовано запропонував Дорм.

— Ага! І швидше, — підтримав Лам брата тремтячим голосом.

Усі замовкли. Час знову поплив як густе желе крізь сито — дуже повільно і неохоче. Лам боявся щось сказати, страх натякав йому, що вогнеящір ще десь поруч. Дорм розмірковував над тим, як літаючій тварюці вдалося продертись так далеко від кордону. Батя молився всім відомим богам, щоб він та його сини залишилися сьогодні живими.

— Тварюки ніби не видно, берем весла і мчимо до села, — батько сімейства повільно піднявся на ноги, крутячи головою на всі боки.

— Так ми можемо включити мотор і дуже швидко дістатися додому, — наївно запропонував Лам.

— Сина сина, — усміхнувся батя, — ми включимо мотор, і тварюка прилетить швидше, ніж наш човен встигне відплисти від берега. Так шо бери веслеус, сідай у лодеус і греби водеус! — Батяня завжди вважав, що слушний час для будь-якого жарту — це прямо тут і зараз.